"Республіка Гілеад не має кордонів. Гілеад у вас усередині..."

Жінко, сядь. А тепер встань і роздягнися. На коліна, голову вниз, очі додолу. Не фарбуйся, не посміхайся, не говори. Будь ніким. Ти і є ніхто. Ти - оболонка, посудина для важливої справи. Позбався голосу. Позбався обличчя. Позбався імені. Позбався себе.

Одного разу одна з найбільших і наймогутніших країн світу за мить перетворилася на тоталітарну республіку Гілеад, позбавивши прав майже всіх жінок і возвеличивши чоловіків. Більшу частину жінок або відіслали в спеціальні трудові колонії або зробили Служницями - тими, хто буде зачинати та виношувати дітей привілейованого класу. І хоч це ззовні подібно до сурогатного материнства, всередині насправді це мерзенно, огидно і принизливо для усіх сторін. А тих, хто чинить супротив режиму забирають...куди?

Отже, в системі Гілеаду всі чоловіки наділені статусом Командора, а жінки розділені на три категорії - Дружини (власне, ті, з ким одружуються Командори), Служниці (максимально безправні, народжують для своїх господарів дітей) і Тітки (виконують функцію таких собі наглядачок і виховательок Служниць, в другій частині історії ми дізнаємось про них більше). Ми починаємо читати історію жінки, імені якої нам не суджено дізнатися. Тепер її звуть за ім'ям чоловіка, якому вона належить - Фредова. Одного дня в неї відібрали все - коханого чоловіка, маленьку доньку, матір, дім і роботу. І вона не має жодного іншого виходу, окрім як народити дитину для своїх господарів, натомість отримавши свободу, що виключає подальше виживання на "смітнику" негодящих жінок. Проте, Фредова саме тому і стає героїнею нашої історії, до наважується кинути виклик режиму. Десь колись від інших служниць вона почула, що за кордонами Гілеаду є зовсім інше життя, що люди за його межами не знають всієї правди, яка відбувається тут, за високими мурами. І вона готова спробувати дати собі і своїй ще ненародженій дитині шанс на омріяне життя.

Чесно скажу, це одна з небагатьох книг, від яких у мене калаталося серце. Тому, що я можу її цілком уявити у реальності, якщо подумати про "вікно Овертона". Сама книга залишила в мені дуже-дуже сильні протиріччя. З одного боку, я відверто захопився історією, а з іншого відчув неймовірну відразу до описаних подій. Роман для мене звучав чи то у ритмі серцебиття, чи то військового маршу - рвана ритміка, биті фрази. Я таке дуже люблю. І тут треба аплодувати і авторці, і перекладачці, оскільки знадобилася велика майстерність, щоб так писати, але не менша, щоб так тонко все перекласти. Прекрасно, просто прекрасно!

Я вже колись починала читала цю книгу, але перечитуючи, зрозуміла чому не дочитала. Особливо в тому місці, де заплакала і зараз.
Це морально тяжке читання, але стиль авторки задає динаміку і важко відірватись.
Чому тяжко:
✅️дуже реалістично прописані умови закритого тоталітарного суспільства з яскравими ознаками секти.
✅️яскрава головна героїня, яка вже живе в цій системі, але ще пам'ятає життя до цього, розказує як відбувався перехід - нам дуже легко у це повірити, адже цивілізований світ легко толеризує активну війну поряд із собою ось уже стільки років.
✅️та й з 1985 року, коли вийшов цей роман, він потроху вимальовується в реальність у багатьох країнах світу, аж "сироти" пробирають.
Наша головна героїня начитала на касети свої спогади про життя служницею в домі командора. Це означало довге навчання, відповідність певним фізіологічним параметрам та виконання специфічних функцій у родині високопосадовця. Не буду спойлерити, це цікаво дізнаватись по ходу читання. Жінка вдається до спогадів про своє життя до цієї вимушеної посади, адже вона мала коханого, доньку, маму і подругу. Та особливо ретельно вона прописує умови в яких опинилась, щоб зберегти це як свідчення або не збожеволіти від самотності.
Трішки перепочину і буду читати другу частину, цікаво.
Переклад чудовий.