Життя Браяна. Мемуари соліста AC/DC. Браян Джонсон

«Бували нудні вечори, бували чудові. Бували хороші дні, бували паскудні. За цей час я пройшов шлях від хлопчика з хору до вокаліста рок-групи, а потім сів і написав цю чортову книгу».

Перш ніж прокинутися знаменитим солістом легендарного рок-гурту AC/DC, Браян Джонсон співав у церковному хорі, служив у армії і лагодив дахи автомобілів. Понад десять років він намагався підкорити сцену в складі різних гуртів — гастролював, випускав альбоми, підписував невдалі контракти і навіть входив до музичних чартів, та до успіху, який чекав його попереду, було ще далеко. Попри все Браян Джонсон не відмовився від своєї мрії. І завдяки цьому у 1980 році зміг замінити вокаліста одного з найвідоміших рок-гуртів світу AC/DC Бона Скотта.

Від фантастичних злетів до болючих падінь — це відверта і повна гумору автобіографія хлопця, який йде до своєї мети, щоб врешті стати іконою цілої епохи. Це історія, яка змінила обличчя рок-музики і життя Браяна назавжди.

Чим хороша книжка Життя Браяна

• Спогади Браяна Джонсона про те, як він виріс у маленькому містечку, заснував власну групу та замінив Бона Скотта, вокаліста однієї з найвідоміших рок-груп світу AC/DC.
• Це історія, розказана з перших уст про факти та події, досі не відомі ні фанатам гурту, ні поціновувачам жанру.
• Щира, відверта і приправлена гумором, сподобається як фанатам Браяна і рок-музики, так і усім любителям біографічних книжок.

Про Браяна Джонсона

Браян Джонсон — рок-музикант і поет, вокаліст гурту AC/DC і колишній вокаліст гурту Geordie.

Цитати з мемуарів соліста AC/DC Браяна Джонсона

У мене з’явилась одержимість — музика. Мені постійно було її мало. Урешті-решт, це  ж були часи, коли саме починалась бітломанія і «британське вторгнення», а блюз і стиль рокабілі з п’ятдесятих років швидко перетворювались на щось важче й гучніше. Неймовірні, приголомшливі часи. А ще й один з найкрутіших гуртів у чартах — The Animals — був місцевий, з Ньюкаслу. Ба більше, бас-гітарист The Animals Джеймс «Чес» Чендлер колись працював у Parsons на тому самому станку, на якому тепер працював я. Тому я відчував, що стати рок-зіркою можливо, що це трапляється не лише з людьми, котрі живуть у Лондоні чи Ліверпулі. Я навіть подумував про те, що, можливо, цей станок наділений магічною силою, якою обдарує й мене.

Це був один з тих моментів у житті: чи підеш ти протореним, добре знайомим шляхом... чи ухопишся за шанс обома руками? Як це не дивно, але найбільше мене турбувало, як сказати хлопцям на роботі, що я звільняюсь, щоб стати професійним музикантом. Вони повсцикаються зі сміху. Подумають, що я остаточно злетів з котушок.

Неможливо не впізнати той вираз на обличчі, коли чуєш щось вперше і від цього в тебе біжать мурашки по шкірі. Це відбувається само собою. Вуха посилають сигнал у м’язи обличчя, і з цим не можна нічого вдіяти. В мене вперше з’явилось відчуття, що я — частина команди.