Хто з Полтавщини, тому знайоме ім’я Олександра Мамая – одіозного діяча і злочинця, який був мером Полтави з 2010 по 2023 роки (його «правління» обірвали вирок і ув’язнення). Як і епізод зі штурмом міської ради і «прорубуванням вікна» крізь двері у мерії (буквально) нардепом Капліним.

Власне, ці події, божевільні, але реальні, надихнули полтавчанина Віталія Запеку на роман «Завтра знову сьогодні». Як він сам пише у післямові:
"Проти математики не попреш. До другого туру потрапило два Головних пройдисвіти міста. Я в сортах лайна не розбираюся, поїхав собі воювати і, на щастя, не голосував. На фронті до мене долітали відлуння цієї гри в демократію."

Події роману, як і день головного героя Тихоні, розпочинаються у безпам’ятстві. Чоловік прокидається у кімнаті з заґратованими вікнами і дивними сусідами і нічого не пам’ятає. Один з сусідів із синцем під оком пихає Тихоні до рук зошит і обіцяє, що там містяться відповіді на всі питання.

Так Тихоня і дізнається, що він втрачає пам’ять, щойно засинає, а все його життя складається з безкінечної вервечки «сьогодні» із абсолютно нульовим уявленням про те, що було вчора. У зошиті також йдеться, що Тихоня – Володар світу, якому підкорені світи там, за залізними дверима, платять данину макаронами і котлетами.

Завдяки котлетам Тихоня контролює своїх власних підданих: щодня він обирає, у кого з Амби, Комуняки, Єврейця, Попа і Творчого відберуть котлету і кому вона дістанеться.

Навіть дивовижно, як не маючи жодних спогадів про реальний світ Тихоня навпомацки користується стратегією «розділи і володарюй» і як ефективно маніпулює своїми менш божевільними сусідами.

Отже за першої ж нагоди Тихоня разом із піддан… ой, товаришами (так він їх називає, дізнавшись, що ніякий він не Володар світу, а всі вони рівні – буйні божевільні) тікає.

Далі – шлях до міста, биті й ще не биті поліцейські, пошук «язика» в пивничці й тримання в заручниках трьох (!) легітимних-не-легітимний мерів у заручниках, аж поки хтось не дістане Тихоні ракету.

І все це – пережити, не дозволивши собі заснути, адже тоді завтра знову стане сьогодні.

Окремо варто відмітити візуальне оформлення книги: у ній такий шрифт, такі інтервали й поля, що між рядками можна було б вмістити ще одну книжку. Я таке не дуже люблю, але справді – так читати набагато легше.

Ілюстрації Богдани Давидюк неймовірно доповнюють історію вайбом божевілля й абсурду.