«Забуті покидьки» - це перш за все історичне дослідження, яке не тільки описує військові операції, а й аналізує їх елементи як глобальніший політологічний показник.

У передмові Сергій Плохій пише:

«Описана в книжці історія краху зсередини сфокусована на єдиному за всю історію прикладі, коли в радянців та американців справді була можливість жити й битися пліч-о-пліч»

Йдеться про роботу трьох американських авіабаз на Полтавщині, які розпочали роботу в 1944 році. Полтава, Миргород та Пирятин стали місцями дислокації підрозділів ВПС США з однієї причини: це дозволяло ефективніше проводити човникові бомбардування підконтрольних третьому рейху територій.

Сергій Плохій попрацював з численними першоджерелами, включно з розсекреченими матеріалами радянської розвідки, щоб уважно дослідити досвід американських вояків на радянській території, а також – що більш важливо – проаналізувати взаємодію американців та радянців.

Розглянувши всі доступні дані, Сергій Плохій доходить висновку: може, полтавські авіабази і не були причиною розколу «Великого альянсу» і подальшої Холодної війни, однак вже демонстрували ознаки майбутнього конфлікту.

Книга поділяється на чотири розділи:

(1) Великий альянс – передумови облаштування авіабаз на Полтавщині.

Якщо коротко: американці дуже хотіли, щоб радянці відкрили другий фронт на далекому сході, а радянці дуже хотіли, щоб союзники якомога скоріше висадилися в Європі, і водночас не хотіли, щоб американці щось там десь командували на радянській землі. Тому американськими авіабази на Полтавщині я називаю з великою натяжкою – американцям самостійно не можна було нічого – від вильотів/посадки командних літаків без дозволу, до прогулянок містом увечері.

(2) Полтавські битви – основні операції, у яких були задіяні авіабази Полтавщини.

Йдеться як про бойові вильоти (і подальший наліт німецької авіації на погано захищені радянцями летовища), так і про операції радянської розвідки. Сергій Плохій не приховує імена, а місцями навіть цитує, перекладаючи українською, доповідні записки агентів та агенток, що збирали інформацію для СМЕРШ. В другій частині цього розділу радянська шпигунська параноя просто сягає апогею.

(3) Дивні союзники – історія американських військ, які лишилися на авіабазах після завершення їх активного використання.

Саме тут і стає зрозуміло, як обрали назву книги: американські військові, які лишилися обслуговувати летовища, звідки ВПС США вже не здійснювали бойові вильоти, самі вважали себе «забутими покидьками» - бо радянці від їх присутності були не в захваті, а американці не поспішали забирати своїх.

(4) Холодна війна – долі декого з учасників американсько-радянської співпраці на Полтавщині після завершення Другої світової війни.

Дехто з них став дипломатом або почав вивчати радянські студії, хтось назавжди зненавидів союз, а хтось навпаки зберігав спогади про перебування там з особливою теплотою. В процесі хтось намагався вербувати когось. А ще хтось писав мемуари.

Окрім тексту в книзі також багато фотографій – це те, чого мені не вистачило в «Ми були солдатами». Тут і самі герої, і фото побуту авіастанцій, і фото з якихось офіційних зустрічей або ж зі святкування Нового року.

Розділ приміток, як і має бути в пристойній історичній праці, довгий і чіткий.

«Забуті покидьки східного фронту» - це цікаве історичне дослідження, з якого можна дізнатися більше про маловідомі події та операції Другої світової війни.

Книга також вкотре переконує: радянський союз, як і його попередниця-імперія, як і його ідеологічний та юридичний нащадок росіся – лихварі й брехуни, з якими не можна співіснувати з єдиної причини: мирне співіснування їм не цікаве.