|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
|
|
|||
«Я стою у довгій черзі разом з іншими військовими» — це збірка есеїв фотографа й відеооператора Романа Закревського, який у 2023 році долучився до війська. Вона починається з моменту, коли автор їде до військкомату, ще зовсім не знаючи, як влаштоване життя на війні й що чекає на нього далі. З кожним наступним есеєм він глибше занурює читача в атмосферу воєнного побуту, знайомить із людьми, яких зустрів на службі, і розмірковує про власну роль у війську та країні — про себе як особистість і про себе як частину великої системи. Збірка доповнена документальними й художніми фотографіями автора.
Ця книжка — можливість побачити реальність воєнного часу очима людини, що звикла крізь об’єктив своєї камери бачити красу. В есеїстиці Романа Закревського переплітаються досвід служби та особисті спогади: про облогу й бомбардування рідного міста, про розлуку з близькими, страх і втому, але також про ніжність і крихкі миті людяності, що зберігаються навіть у світі, отруєному жорстокістю.
Автор показує шлях цивільної людини, що долучається до війська — від моменту прийняття рішення і дороги до військкомату до моменту, коли війну бачиш впритул. Це чесна рефлексія про сумніви й вибір, про відповідальність та втрати.
Про автора
Роман Закревський — фотограф, відеооператор, воєнний кореспондент. Народився у Чернігові у 1986 році. Фотографією займається з 2005 року — його світлини були частиною виставок у Києві, Чернігові, Донецьку, Львові та за кордоном. Перед повномасштабною війною знімав документальне та ігрове кіно, а також працював відеооператором на «Суспільне Чернігів».
У 2022 році фото обстріляного будинку у Чернігові авторства Романа Закревського з’явилося на першій шпальті The New York Times. У 2023 році добровільно доєднався до війська.
Відгуки
У центрі — військовий із абсолютно невійськовим бекграундом: у мирному житті він митець, батько, людина з дуже тонким світовідчуттям. Уже чотири роки він займається тим, чим у нормальному світі не мав би займатися ніколи, але робить це, бо мусить.
Ця книжка саме про цей досвід. Але важливо, що це не типова військова історія: ми зазвичай очікуємо від таких книжок каталогу жорсткості, відсторонення від усього ніжного й відвертого. Тут же навпаки — на першому місці ніжність, щирість, відкритість і навіть певна наївність.
У цьому й сила книжки: вона не намагається давати політичні оцінки чи заглиблюватися в роздуми про культурну ідентичність. Вона просто показує, як простий військовий переживає війну — не генерал, а хто просто, як і тисячі інших, із щоденними ризиками життя — дуже приватно і дуже по-людськи.
Мирослав Лаюк, письменник


