Коли я бралася за цю книжку, у мене було уявлення, що це має бути щось супер дивне, прикольне, під різний настрій і взагалі на доволі легке читання. У реалі ж я мучила цю збірку більше двох тижнів і буквально змушувала її дочитати. Двісті сторінок для двадцяти одного оповідання. Як за такий обсяг реально зацікавити текстом, розкрити персонажів, підвести до головної думки? Дуже-дуже-дуже розмито, а саме це я і зустрічала знов і знов після кожного тексту. Справедливости заради зазначу, що перше оповідання про реактивних тарганів, які заразили жінок через що тепер мають силу більшу за чоловічу, мені сподобалося. На цьому речі, які сподобалися мені у цій книжці впринципі завершені. Тому що далі починається розмова ні про що і про все одразу. Купа персонажів, деякі незавершені історії, оповідання, суть яких настільки нерозкрита, що мені відверто було шкода витраченого часу. Я розумію, задумка автора була чудова. ЦЕ мала бути збірка коротких феміністих оповідань, де в кожному у головній ролі буде жінка, але ж вийшло зовсім навпаки. Так, головні героїні жінки, так, оповідання короткі, на цьому схожості завершуються.

Коротше кажучи, клієнтам можна казати, що це «Збірка профеміністичних творів, у кожному з яких головну роль має жінка і в кожному ми басимо жінок у різних їхніх проявах. (Материнство, педагогіка, сестринство, підтримка одна одної під час того як боїтеся разом, бо описано як на вулиці чигає неадекватний чувак).»