Ох, з чого б почати…
Книжки важка, але історію Шіна варто почути.
Наразі від 150 до 200 тисяч осіб утримують у таборах для політичних в’язнів у Північній Кореї. Ці табори проіснували вдвічі довше, ніж радянські ГУЛАГи, й за весь час звідти вдалось втекти декільком людям. Шін Тон-Хьок — один із них.
Під час читання мене переповнювали різні емоції: злість, жалість, захоплення, відчуття несправедливості та провини. Адже ці табори існують досі і багато хто про них навіть ніколи не чув. Книга моторошна але і захоплива одночасно, я буквально під час прочитання сиділа та думала: «от я зараз читаю цю книжку, а хтось знаходиться в цьому таборі і переживає всі ці жахіття і не має можливості побачити інше життя».

Шін нічого не знав про цивілізоване життя і навіть не мав уявленя про те, що може бути інакше. Вʼязні табору приречені на таке життя впродовж трьох поколінь. Тобто ти народився в таборі і вже відбуваєш покарання за свого батька або діда, ну таке… Його батьки познайомилимь в таборі і це зовсім не романтична історія, адже тут немає місця для кохання та дружби. Хлопець майже не знав батька та жив з мамою і братом. Їх стосунки не назвеш дружніми, адже маємо жорстоку реальність, де рідна матір стає суперницею в боротьбі за їжу, адже «якби не вона, я міг би зʼїсти більше», тут ніякого розуміння, підтримки та жалості. Охоронці виховували Шіна як стукача, тому вже з дитинства в його голові будь-яке відхилення від правил вважалось порушенням, а покарання, яким піддвалась його однокласники, були цілком заслуженими. Наприклад однокласницю Шіна забила викладачка до смерті за те, що вона сховала декілька кукурудзинок в кишені, бо була голодною. Чи поспівчував їй головний герой? Ні, адже вона заслуговує на покарання, бо порушила правило. І в ці моменти я відчувала змішані емоції та була розгубленою, тому що це дуже жорстко. Та чи можемо ми засуджувати дитину, яка просто не знає співчуття?
Якось мати з братом вирішили, що будуть тікати, але наглядачі дізнались про це раніше та засудили їх до смерті. Шін не знав про плани родичів та став свідком страти своєї родини, бути пристунім на таких «заходах» було обовʼязковим.
Шін продовжував рости та жити в цьому пеклі, яке для нього було нормою, поки не зустрів у таборі чоловіка, який бував за межами Північної Кореї та бачив життя. Саме його історії надихнули хлопця на крок, що одразу прирівнювався до смерті - втеча. На частині з втечею я просто затамовувала подих, адже все це здавалось просто неможливим і сам факт того, що це сталось - диво. Та чи змінило це все і чи стало життя Шіна легше? Що стається з зламаною людиною, коли її викидають у світ, про який вона не знає взагалі нічого? Як жити далі? Ця частина книги для мене була не менш цікавою.
І не можу не відмітити чудове оформлення Бородатого Тамарина, звичайно чоловік на обкладинці наче трошки з дорами корейської, але загалом симпатично)) та і я не про це хотіла сказати! в книзі на форзаці є мапа з супутника, під час читання я час від часу поверталась до неї щоб подивитись шлях Шіна, це цікаво. Також в середині книги є глянцеві сторіночки з фото та ілюстраціями (на деяких прям зображені страти та катування в таборах, тому не для вразливих, а також фотки життя Шіна після втечі)

Якщо коротко, мені зайшло, раджу!