Америка, часи Великої Депресії. В той час люди страждали не менше, ніж під час війн, голодування та глобальних катастроф, і для усіх особливо важливою була можливість хоч якось розслабитись і не думати про проблеми. Через це саме в той час особливо популярним став цирк. Проте, за красивим шатром приховується сувора і надто жорстока реальність циркового життя - злидні, голод, знущання над людьми і тваринами, відсутність медичної допомоги і хронічний алкоголізм.

До одного мандрівного цирку майже випадково потрапляє Джейкоб. Будучи без п'яти хвилин ветеринаром, він мусить покинути навчання і залишається без копійки, але доля закидає його у потяг, звідки розпочинається абсолютно новий час не тільки в житті самого Джейкоба, але й цирку. Він зустрічає слониху Розі, яку має доглядати. І тут авторка так круто показує красу і мудрість цих тварин, бо Розі тут прямо окремий цілісний персонаж.
Кохання до заміжньої жінки, зіткнення зі смертю впритул, дискримінація і зустріч серцем до серця з величною твариною, яка, безперечно, стає духовно найближчою до нього істотою - які ще зміни чатують на Джейкоба?

Свою драматичну історію нам розповідає сам Джейкоб, вже старий дідусь, який доживає віку у будинку для стареньких. Саме тому основний сюжет періодично перемикається на невеликі епізоди з життя Джейкоба в будинку для літніх. Більш за все він чекає на вихідні, коли родичі відведуть його на циркову виставу. Але от чи прийде хтось? Адже коли ти стаєш немічним, ти можеш стати нікому не потрібним, як циркова тварина, яка більше не може виконувати трюки.
Для мене ця історія настільки щира і сентиментальна, сповнена надії і тепла, що він неї навертаються сльози. Ось так