У центрі сюжету подружжя Єви та Нейта. Їхня буденність минає шаблонно, кожного дня вони разом збираються на роботу до школи, у які викладають удвох, по поверненню з роботи вечеряють і лягають спати. Між ними відсутні бурхливі почуття. Батьки Єви були проти цього шлюбу, а сама жінка, коли стосунки стали одноманітними, почала зустрічатися з коханцем. Головний герой Нейт нічого не збирається змінювати у стосунках із дружиною, та куди цікавішою є його робота. Він викладає літературу і одного дня до класу, учнів якого він навчає, додають дівчинку Адді із сумнівною репутацією - вона нібито мала стосунки з учителем у попередній школі. Через це вчителя було звільнено, а сама дівчинка змінила школу. Адді і Нейт розуміються на літературі, мають ідентичні вподобання і, здається, є спорідненими душами, хіба що час став не на їхньому боці. Та попри різницю у віці вони вирішують розвивати стосунки. Адді також переживає булінг з боку однолітки Кензі. Кензі помічає ставлення вчителя до новенької і Адді думає, що це просто заздрість, проте у кульмінації книжки розкриється зовсім інша правда.

Найбільше мені сподобалося те, як авторка прописала образи героїв. Деяким хочеться поспівчувати, деякі постійно викликають огиду, але образи перекручуються протягом книжки і в кінці читач плекає вже зовсім інші відчуття.

На диво, ця книжка транслює тему сестринства - тобто, підтримки жінок жінками. Кожен жіночий образ має свої секрети, та між ними буде дещо спільне, переживанню чого не завадить навіть ненависть.
Загалом книга дуже дивна. Під час читання я постійно думала про те, що вона дивна, місцями огидна і незрозуміла, проте почерк Фріди Мак-Фадден залишається незмінним. Що «Ніколи не бреши», що «Вчитель» мають образи головних героїв, які чіпляють читача і фінал, який неможливо передбачити протягом читання книжки.
Супер кровавих сцен немає. Є сцени побиття і міні спойлер сцена в якій живу людину закопують заживо.