«Усього по два», Рус Лаґеркранц

В невеликому містечку посеред гір в Трансильванії є усього по два: дві річки, дві вулиці і двоє друзів, які є головними героями цього твору — Елі та Лулі. Вони однокласники і об’єднує їх захоплення швидко бігати від вигаданого Дракули.

Елі живе з мамою і старшим братом Адамом в будинку старого Ісака, який є власником крамниці тканин. Батько хлопців помер, тому Елі знає про його існування лише з розповідей матері та брата.
Лулі живе зі старшою сестрою Ханною в старенької тітки Ципори. Їхня мати померла, а тато виїхав в Америку, шукати кращої долі. Дівчинка живе очікуванням, що батько скоро вишле квиток, і вони з сестрою поїдуть до нього.

Дружба двох дітей щира та віддана — Елі завжди вгощає Лулі бутербродами, а вона відвідує його, коли він тяжко хворіє. Бігаючи, вони милуються природою, досліджують своє містечко, випікають халу на шабат. Але їхньому безтурботному дитинству настає кінець, коли Лулі отримує квиток до Америки. Елі не хоче, щоб вона їхала, він не може прийняти те, що залишиться самотнім. Лулі обіцяє, що скоро вишле квиток і Елі приїде до неї. Та наступає Друга світова. Елі разом з іншими євреями опиняється в таборі смерті, в Аушвіц-Біркенау.

«Так ми востаннє бачили нашу маму, хоч я про те тоді не мав і гадки. Якби те зрозумів, то збожеволів би. Старого Ісака я більше ніколи не бачив».

Захворівши на тиф в таборі Берґен-Бельзен Елі ввижається Лулі, ніби вона поруч біля нього, ніби вона розмовляє з ним. Переживши Голокост, Елі з Адамом опиняються в Швеції, де розпочинають життя «після війни». Елі працює прибиральником на фабриці світильників «Лума», і одного дня отримує лист від Лулі. Він накопичуватиме гроші, за які купить квиток до Америки і відправиться до своєї Лулі. В Нью-Йорку вони одружаться, відкриють власну пекарню, народять двох дітей. І лише тоді Елі зможе написати спогади про жахіття, котрі йому вдалося пережити.

«Нехай Лулі ніколи-ніколи не занедужає…Але якщо таке станеться, то я сидітиму біля неї. День і ніч. Це також повинно бути написане в історії про нас. Бо в моєму житті всього по два, але тільки Лулі — одна…».

Неймовірно тепла історія про дитячу дружбу, яка переросла у кохання всього життя під час Голокосту.