Авторка поступово і детально на прикладі багатьох сфер життя людини розвіює пропагандистські міти, якими живуть пострадянські люди, або, що найстрашніше - їх нащадки, які ніколи в совку і не жили. Також пані Ольга і її чисельні подруги чи знайомі, експертки в різних сферах діляться досвідом і відрефлексовують травми, які отримали у спадок від батьків, вихованих і виживших у совку.
І що довело мене до сліз: у цій книзі наведено новий травматичний досвід, яким нас наділила росія почавши сучасну війну. Життя в окупаці, під обстрілами та біженство - отут я і посипалась.
Я не чекала від цієї книги рефлексії на свіжі рани, думала, що буде більше постсовкових мітів і тп. Швидкий перегляд змісту теж не дає підказки, що буде розмова про насущне. Та, вцілому, було багато і про радянські міти, травми совка, тож читання таки було корисним та цікавим.
Я б радила це читання всім дівчатам, щоб або розібратись в собі, або краще зрозуміти своїх мам і бабусь. Чому раджу саме жінкам, бо це книга головно про жіночий досвід, з акцентом на особливостях виховання дівчат та прикладами із життя жінок.