Мені дуже сподобалося! Можливо трохи зіграло те, що про Цирцею та Одісея до прочитання цієї книги я знала не багато і від цього розгортання сюжету було для мене цікавим. Але я можу зрозуміти людей, кому ця книга видалася нудною, бо події розгортаються дійсно досить повільно, екшена мало. Хоч і спокійною цю книгу я також не назву.
Мені сподобався сам стиль написання авторки, він мені нагадує якісь твори українських класиків. До того ж, Цирцея з плином часу розвивається як персонаж (ну звісно, спробуй не розвиватися, коли у тебе в руках ціла вічність часу). Спочатку я читала і думала: Ну ти дурна, нащо тобі той тіп здався? А далі я стала свідком того, як вона вчиться на своїх помилках, набуває мудрості, стає спокійнішою та відважнішою.
Вона мені відгукується.
Прочитала б я це років 5 тому, то не зрозуміла анічогісінько, тож підліткам вона не зайде.
Більша частина сюжету відбувається з дорослою Цирцеєю і поводить вона себе, безсумніву, як доросла пані. Тому найбільше її проблеми відгукнуться, напевне жінкам серенього віку. Бо тут і про кохання і про дітей і про сенс життя і призначення.
Та і взагалі, як може не сподобатися книга, де ґвалтівників перетворюють на свиней?

Мучила-мучила й нарешті домучила! Не дивлячись на доволі стандартний обсяг, я читала її дуууже довго - спочатку в електроніці, а потім і в паперовій версії.

Чи то через стиль Міллер, чи то через те, що я надто добре знаю міф про Цирцею, але мені було нудно та й те, як авторка «оформлювала» діалоги, логіку вчинків та дій, мені взагалі не сподобалось.

Але дочитати потрібно було, щоб мати змогу цілісно сформувати враження. І воно справді під кінець покращилось.

Цирцея - доволі неоднозначна німфа в давньогрецькій міфології. А все через те, що її образ - це символ непокори і боротьби, й він завжди так сприймався в літературі.

Тому ця книга - це переспів цього міфу, у якому авторка надає Цирцеї більше голосу, переосмислення та глибини. Не знаю на якому етапі все пішло не так, але мені було надто багато пафосу (як самої оповіді, так і діалогів).

Момент, на якому мені стало цікавіше - це епізод із народженням появою Одіссея в Ееї та народженням Телегона. Тому що мені дуже сподобалось як Міллер переосмислила материнство - від вагітності й аж до дорослішання дитини. Вона доволі детально описувала емоційні стани обох.

Якщо повернутись до початку, то тут розповідається про те, як Цирцея зрозуміла, що вона чарівниця й що за цим слідувало, а саме - її довічне вигнання на острів, де вона змушена жити в повній самотності й ізоляції. Там вона мала змогу дослідити свої вміння та зайнятись саморефлексією.

З цікавого ще була розповідь про появу Сцилли - монстра, який колись був гарною ніфмою. Власне, на це перетворення безпосередньо вплинула Цирцея, яка таким чином помстилась дівчині.

Загалом, книга доволі непогана, але все-таки я б радила її почитати тим людям, які цікавляться давньогрецькою міфологією в «розважальних» цілях, бо переспів моментами різниться з оригінальним міфом і на це потрібно зважати.