З перших сторінок ця книга захопила своїми масними описами та влучними порівняннями. Читалася дуже легко, стала бальзамом на рану.
Містить магічний реалізм, це дещо плутає, але має свою роль.

Трохи розповім про сюжет:
ГГ Марґарет Лі — донька власника букіністичної крамниці. Вона зростала серед книжок, тому може на дотик розпізнати улюблені видання. В дитинстві під батьківським ліжком вона знайшла свідоцтво про народження 2 дівчат: її та її сіамської сестри. Виявилось, що друга дівчинка не пережила роз'єднання. Протягом історії Марґарет називає себе "ампутованою", бо її друга половинка загинула.

Історія починається з того, що Марґарет отримала листа від відомої письменниці, Віди Вінтер, з проханням приїхати та вислухати історію Віди, написавши біографію.
Марґарет здебільшого читала класику, тож з творчістю Віди знайома не була. А ознайомившись — стала її фанаткою. Як виявилося, Віда жила не афішуючи своє теперішнє і минуле, навіть її справжнього імені ніхто не знав.
Але є одне "але" — Віда Вінтер вже безліч разів надиктовувала свою "біографію" — кожного разу історія була різною.

Тому, коли Марґарет приїхала до Віди, поставила умову — перед початком співпраці Віда має поділитися 3 фактами зі свого життя, які Марґарет зможе перевірити в архіві.
Переконавшись у їхній правдивості, Марґарет погодилась на співпрацю.

Також маю зазначити, що історія приймає дещо містичний поворот. Проте пізніше ці здогадки спростовуються👌🏻

Протягом історії Марґарет та Віда зближаються, і з суто ділових відносин переходять до теплого, дружнього спілкування.

Цю книжку називають "новою Джейн Ейр" і я з ними повністю згодна🙂‍↕️

— Коли ви розкажете мені вашу історію, Марґарет?
— Мою? У мене немає історії.
— У кожного є своя історія. Це як ваші родичі. Ви можете нічого про них не знати, ви можете втратити з ними зв’язок, але все одно вони існують. Життя може розвести вас у різні боки, ви можете самі відвернутися від них, але ви не можете стверджувати, що не маєте родичів. Так само й з історіями. У кожного, — повторила письменниця, — у кожного є своя історія. Ви мені розкажете свою?
—Не розкажу.
— Зрозуміло. Зрештою, це ваша особиста справа. Не хочете — не розповідайте. Але мовчання не є природним середовищем для історій. Історіям потрібні слова. Без слів вони стають хирлявими, починають хворіти і, зрештою, помирають. А потім їхні привиди переслідують вас. — Вона знову подивилась на мене. — Повірте, Маргарет. Хто-хто, а я знаю це дуже добре.