3/5, 6/10, шось типу того. Простенький детектив, щоб непогано провести вечір, не сильно задумуючись над сюжетом, а споживаючи історію в якості такої собі "жуйки для мозку". Читати в процесі цікаво!


Наша головна героїня Віра живе доволі посереднє життя: нічого аж занадто визначного, кредитні кошти у використанні і оце от усе. Також вона втратила своє кохання, карʼєру і мрії. З ментальної підтримки, по факту, є тільки кіт Кавун. В один день, чи точніше ніч, її будить телефонний дзвінок від найнеочікуванішої абонентки — пані Річинської — жінки з її минулого, в якому кохання, карʼєра і мрії ще були в самому розквіті. Чому Річинська телефонує саме Вірі, хоча на дух її не переносить? Бо трохи у відчаї, так як у її маленькому-гарненькому, рідному серцю пансіоні-готелі помер один впливовий чоловік, а вона занадто цінує свою "елітно-вінтажну" репутацію, щоб дозволяти поліцейським всувати свої носи в приватні справи гостей. Тому їй і треба саме Віра, щоб вона акуратненько, без суматохи, тихенько провела розслідування причини смерті (щось типу «ну може він сам якось відійшов у засвіти»), готові результати передала б офіційним слідчим органам і все швиденько б закінчилося. Тим паче, що у Віри доволі підходяща для цього юридично-криміналістична вища освіта. Віра спочатку думала відмовитися, так як їх взаємодію у спільному з пані Річинською минулим приємною не назвеш, але все ж вирішує погодитися, по факту, з жалю.
Віра приїзжає в пансіон, де дізнається більше деталей: впливовий бізнесмен Попель покинув цей світ не без допомоги когось іншого. Отже версія простої смерті перетворюється на підозру у вбивстві. А так як пансіон цей є місцем віддаленим, то злочинцем логічно є хтось з присутніх. Проте жоден з респектабельних гостей ніколи не зміг би скоїти нічого подібного і тим паче на злочин не здатна власниця. Але помер пан Попель не своєю смертю, а від очевидно чиїхось прикладених рук. Тож починаються розмови з робочим персоналом, а потім і з гостями, у кожного з яких є своя особиста історія життя і причина тут бути. Хоча також можливо, що в них є одна спільна причина на всіх… або не на всіх, а тільки на частину присутніх…
Детективне розслідування Віри пройдеться по всім, зустрівши на своєму шляху спротив як від гостей, так і, з часом, від самої пані Річинської, для якої наша головна героїня знову впаде у немилість (історія першого впадання в немилість теж буде поступово складатися перед нами з фрагментів-спогадів головної героїні в процесі розслідування). А проте, хоче того пані Річинська чи ні, Віра налаштована довести цю справу до кінця, допоки вони відрізані від звʼязку з зовнішнім світом через снігову бурю.


Що сподобалось:
⭐️ в кінці є оцей момент "монологу головного злодія", коли його вже розкрили, де буквально коротко актуалізується ВСЯ інформація, яку ми відкривали по ходу розслідування і для мене це був ВЕЛИЧЕЗНИЙ плюс. Бо я загальну картинку наче як і памʼятала, але оцей момент прям порозставляв все по поличках і проставив всі крапки над "і", чітко зафіналивши;
⭐️ не треба сильно думати і вчитуватися, бо все доволі просто, але НЕ примітивно;
⭐️ камерність детективу (непогода відрізає всіх гостей маленького пансіону в Карпатах, а за рахунок віддаленості зрозуміло, що зловмисник з вірогідністю в 99% це хтось ВСЕРЕДИНІ пансіону);
⭐️ сама атмосфера маленького локального готелю-пансіонату, який є невеличким особистим бізнесом пані Річинської — не щось помпезне, а такий собі «вінтаж» в світі готелів;
⭐️ доволі цікаві персонажі, які зберігають свої характери впродовж всієї історії і з просуванням у розслідуванні розкриваються нам з нових граней;
⭐️ трошечки відчуття «часікі тікають, тік-так, тік-так, тік-так» під кінець;
⭐️ тематика вседозволеності та безкарності людей високого соціального положення, а також проблематика самосуду по відношенню до них.