Він подумав про везіння. Повезло – це коли генерал Лоан всадив кулю в голову в’єтконґівця в день Тет і ти не в’єтконґівець, а фотограф, і все це відбувається перед твоєю камерою.

Артуро Перес-Реверте-і-Ґутьєррес з 1973 по 1994 об’їздив світ, працюючи військовим кореспондентом. «Територія команчів» - це текст-підсумок і текст-сповідь, роман-результат десятиліть роботи.

Це цікаво, динамічно і чесно написаний і вправно перекладений роман, який мені дуже, дуже сподобався.

«Територія команчів» недарма названий «роман-репортаж», адже у ньому водночас перетинаються дві реальності:

- Історія репортера TVE Барлеса і його оператора Маркеса під час відступу хорватської армії з Бієло-Поля. Протягом кількох годин вони вичікують, аби «спіймати міст»: провівши роки у гарячих точках, Маркес ще жодного разу не зафільмував підрив моста – а зараз має цю нагоду і ні за що не відмовиться.

- Вплетені у сюжет спогади та думки Барлеса, в яких всі імена, назви газет і телеканалів, міста і конфлікти – справжні. Нехай сам Барлес вигаданий, та крізь нього Перес-Реверте розказує свою історію.

Це поєднання створює цікавий ефект не присутності, але засвідчення: усі друзі чи колеги цього вигаданого репортера є справжніми, їхні імена гугляться, а описані сюжети та фотографії можна знайти в інтернеті.

Про побут журналістів на війні автор говорить щиро, не героїзуючи і не приховуючи некрасивих деталей. Наприклад, він розповідає про те, як усі репортери, оператори, фотографи вже не мають співчуття, коли побачать достатньо болю і крові – бо інакше виконувати цю роботу неможливо.

Він зізнається у втечах, тверезо оцінює, коли кожна репортерська команда, усі з яких раніше мешкали поряд і ділилися матеріалами, стає «сама за себе», розказує про залишених напризволяще.

Зокрема щиро він зізнається у тому, яке полегшення іноді приносить дистанція – перебування у зоні бойових дій в ролі свідка, а не однієї зі сторін конфлікту.

Перес-Реверте говорить про багато війн, та через сюжетну призму історії Барлеса-Маркеса фокус саме на балканських конфліктах. І його думку, як він сам каже – аж ніяк не розумну аналітику, теж цікаво бачити.

Війна – і контекст книги, і її тло, і її тема; відтак багато речей, розказаних Пересом-Реверте є актуальними і донині (попри десятиліття різниці).

Наприклад: він досить багато говорить про бездіяльність «цивілізованого» заходу, яка протягом років підживлювала кровожерливість сербів, ігноруючи проблему. Себе і своїх колег Перес-Реверте визнає частиною цієї провини.

Втім, не перебільшує ролі військових журналістів Перес-Реверте теж; зокрема він кілька разів повертається до питання, що ж всі ці люди тут забули, чого вони шукають на території чужого конфлікту?

І часто приходить до найдивніших відповідей: хтось підставляється під кулі, бо його кинула дівчина; хтось покинув адвокатську практику і приїхав на війну з ідеологічних міркувань; хтось полює на адреналін, а хтось мріє спіймати міст.

Зараз Артуро Перес-Реверте – один з найвідоміших іспанських письменників, автор детективів, багато з яких екранізували (наприклад, «Дев’ята брама» Поланські).

Та досвід його роботи на війнах і в гарячих точках – непересічний; пам’ять про колег, багато з яких загинули, полюючи на вдалий кадр чи поширюючи правду, і чесна розповідь про самотність, єднання і небезпеку професії – ось чим найбільш цінний роман-репортаж «Територія команчів».