Придбала цю книгу , бо дуже зацікавила анотація :
« Сельмі втретє наснився окапі. Мешканці Вестервальду вже знають, що цей сон віщує смерть. Тому вони відчайдушно уникають людей, тварин, руху. Пишуть розлогі листи про «завжди» й «ніколи». Наповнюють свої життя правдивістю, бо помирати з прихованою правдою в тілі надзвичайно боляче. Відтак оптик, який десятки років тримав своє кохання до Сельми у таємниці, вирішує дати волю почуттям. Мати Луїзи, Астрід, шукає спосіб розлучитися з її батьком. Вона не кохає власника кафе-морозива, з яким закрутила роман, але й Петера теж більше не кохає. Та ніхто з них не помре цього разу. І смерть, що станеться, не розб’є їхні серця так сильно, як серце Луїзи, онуки Сельми...»

Я звісно очікувала, що це буде зворушлива історія з роздумами про життя і смерть. Отримала все і набагато більше . Це явно увійде в топ 10 прочитанного за рік , бо давно шукала щось схоже на «Ведмеже місто» Бакмана , і о ура , це воно !!

Загалом це книга про дорослішання дівчинки Луїзи, яка має ліпшого друга Мартіна та великого собаку на імʼя Аляска .

«Я маю екстерналізувати свій біль , - схвильовано прошепотів батько, радісно дивлячись на Сельму, - ось для чого собака.
То собака- це біль , я правильно зрозуміла?
Саме так , це метафора, так би мовити , метафора болю»

«Аляска недостатньо великий»

У Луїзи також дивна сімейка, що проживає в домі, який ледь тримається купи, але ніхто з цим нічого не робить.

«Вона знала , що для мого батька цей будинок також був метафорою життя , перехнябленого життя , яке ось-ось може обвалитися»

Бабусі Сельмі періодично сниться окапі. А це знак того, що хтось в селі помре в найближчі 24 години.
І ось цей день, після сну, усе село стоїть на вухах, усі метушаться. Хтось не вірить , хтось лягає і чекає смерть , як давнього друга , а хтось відчайдушно намагається уникнути її.

«Після Сельминого сну люди в селі , які насправді не були забобонними , звісно , хотіли зробити все, щоб відвернути від себе смерть і думали, що, мабуть, якісь витребеньки допоможуть її відігнати»

До Сельми кожного дня ходить Оптик, який кохає її все життя, але боїться сказати про це. Усе село, і навіть сама Сельма знає про його почуття, але голоси в його голові забороняють йому зізнатися.

Загалом, книга поділена на три частини , по факту перша частина - це дитинство Луїзи і події до переломного моменту в житті маленького містечка , друга частина вже показує нам переживання трауру різними людьми , дорослішання Луїзи, великі зміни та першу закоханість. І остання частина розповідає про прийняття себе та всіх наслідків попередніх дій, про швидкоплинність життя, великі мрії та розчарування.

Тут складно знайти «звичайного» персонажа. Хтось має таємниці, як Ельсбет або Оптик. Хтось дивний від початку, як наприклад сумна Марліс. Весь сюжет побудований на недоречностях , порівняннях і метафорах ,що ціле містечко здається все більше нереальним. Але насправді тут реальне і містичне тісно переплетені : віщі сни та предмети, що падають без вітру .

Як і сказано в анотації, ця книга про смерть. І смерть тут, на жаль, буде не одна. 💔 Книга про втрату, про переживання. Але також ця книга про кохання. Герої книги люблять та підтримують один одного, кожен по-своєму.


«Якщо ми дивимося на щось, воно може зникнути з нашого поля зору , але якщо ми не намагаємося його побачити , це щось не можу зникнути»

«Сельма стверджувала , що він поліг на війні , що для мене означало , що він спіткнувся, а батько казав, що він залишився на війні , що для мене означало , що війна- це місце , де ти залишаєшся надовше в певний момент свого життя»

«Сельма хотіла говорити з нами про смерть , але ми їй не дозволяли, наче смерть була далекою родичкою , яка погано поводилася і через це її ігнорували»

10/10 ⭐️