Нарешті я дійшла до прочитання цієї книги! Все відкладала і відкладала, а зараз минуло 2 доби від прочитання, а я не можу припинити думати про неї.

Рік тому я прочитала іншу книгу автора - «Медицина доказова і не дуже» й вона мені надзвичайно сподобалась. Я розуміла, що «Танці з кістками» теж будуть на рівні, але я не уявляла, що я буду вражена настільки сильно.

(можливо, це все через те, що у мене є така штука, що коли я читаю одну книгу автора, то я рідко маю бажання читати у нього щось іще, щоб не дай Бог не розчаруватись, тому берусь за інші книжки не з великою охотою)

Сюжет, як мені здається, знають усі - патологоанатом Северин, який постійно працює, ще й на двох роботах, а гроші все одно не водяться. Тому щоб покращити своє фінансове положення він вирішує нелегально заробляти.

Й що особисто мені було цікаво це те, що Семʼянків нам прямо й без особливих літературно замаскованих натяків вказує на моральний занепад головного героя. Ми бачимо чоловіка середнього віку, який перетинає межі моралі, а кожен його вчинок ще гірший за попередній. В кінці ти вже просто не розумієш на що він може піти далі.

Автор в жодному разі не виправдовує якісь аморальні дії Северина. Ми все одно отримуємо пряме або ж завуальоване пояснення природи його вчинків, але тут немає розуміння (таке мені іноді трапляється в книгах, і це страшенно бісить).

Цей трилер не про те як людина хотіла нажитись за будь-яку ціну, бо Северин у певні моменти навіть думав про те, що йому по суті й нема на що витрачати гроші, вони просто йому були чомусь потрібні (звісно, потім він знаходив їм застосування), а про те, що герой доходить до абсолютного морального дна у всіх сферах свого життя - робота йому не сильно цікава, живе він з Людою, яку ніколи то й не любив, й через все це постійно відчуває себе відкинутим і непотрібним.

Северин надзвичайно самотній. І цю самотність він, як на мене, й заслуговує через низку всіх своїх вчинків. В кінці, коли він летів в літаку й, швидше за все, помер (бо автор нам постійно натякав на його проблеми із серцем) він опиняється на острові, де немає нікого, а тільки він сам. Це і є його покарання - він навіки буде самотнім.

Дехто казав, що дивно і несправедливо, що Северина не покарали й не засудили, але я думаю, що він отримав ще більшу кару.

Дякую вам за рекомендацію! Просто не могла відірватись від книги, наскільки насичений сюжет на події, і ця історія тримає в тонусі від початку до кінця. Однозначно рекомендую!

Скажіть чи плануєте додавати книгу до kindle?

Прекрасний сучукрліт, останній раз так затягувало у читання худ літ-ри років 10 тому.

Тримаюся думки, що це один з найкращих, найякісніших творів сучасної української літератури. Я особисто раджу його всім і готова переконати: ви теж маєте радити його всім.

Головний герой Северин Доник – безамбіційний, сірий, трошки алкоголікуватий, загалом дуже ніякий патанатом. І жінку не любить, і квартиру не має, і на роботі бухає – поки не трапляється йому одна дуже приваблива, але дуже небезпечна пропозиція. Доник спершу обережно, а потім все більш нахабно влазить руками і ногами в чорний ринок органів, тканин, кісток і всякого такого.

Варто зазначити, що Северин – не геть безнадійний. Принаймні мінімум дві сцени на початку говорять про те, що він справді вміє виконувати свою роботу.

Виходить, Доник може. Але Доник не хоче. До якогось моменту.

Мені хтось говорив, що в «Танцях з кістками» нема позитивних персонажів. Ну, це не зовсім так, але все ж правда у тому, що зображені там люди дуже реалістичні, а отже – не ідеальні. Ті персонажі, які на шкалі «позитивності» тяжіють до оцінки «хороші» не такі цікаві, щоб їм сильно співпереживати. А ті, хто відверто мерзенні – цікаві, але не викликають співчуття.

Крім сильного сюжету обов’язково варто сказати про сам текст. У мене склалося враження, що я читаю когось дуже досвідченого і профільно навченого, бо мені здалося, що в усій книжці – жодного лишнього слова і жодної лакуни.

Текст водночас дуже кінематографічний: можливо, влучними акцентами у аудіовізуальних описах, можливо, завдяки близькості більшості сцен до читача (багато хто з нас хлюпав у старому взутті калюжами чи стояв у заторі на мості, багато хто з нас знає свіжість холодного вечірнього повітря, коли стоїш пізно ввечері у світлі вуличного ліхтаря, тощо).

Я однозначно рекомендую цю книгу до прочитання і перечитання, для всіх книжкових клубів і для кожної бібліотеки.