Мене ще не підводили читацькі рекомендації пані Забужко, от і ця книга потішила. Навіть не так, я просто в захваті від неї. Читала її повільно, під відповідний настрій, розтягуючи задоволення.

Це збірочка есеїв, написаних автором з 2016 по 2025 рік. Майже всі вони довжиною в одну сторінку і торкаються якогось спогаду, життєвої ситуації, думки чи події. Спочатку це переважно милі і зворушливі дитячі та юнацькі спомини. Будуть і замітки 2022 року. Та всі вони знайшли у моєму серці відгук. Можливо тому, що нас з автором поєднує дитинство у приватному домі, або те, що він віку моєї мами. Також підозрюю, що територіальна близькість наших малих батьківщин зіграла свою роль, бо як тільки я прочитала назву книги, зрозуміла - земляк написав.

Як же автор смачно пише. За кілька речень описати місце події так, щоб мені аж запахло - це треба вміти. І під кінець книги я вже просто дивувалась спостережливості, душевності та людяності пана Віталія. Він так пише про живих істот, що стає соромно за кожного прихлопнутого комара в житті.

Мені здається, це чудова книга на читацький клуб, який ризикує перерости у дитячі спогади, вечір ностальгування і щемких історій.