Повість настільки красива в тексті і в змісті, що її читання ніби переносить до іншого світу, робить його частиною.

Трагічність доль, які трощить колесо історії, інакомовність розбитих сердець і ностальгійність переповідання спогадів – усе це робить «Імператрицю» щемкою, сентиментальною і захопливою.

Це сильний старт, після якого неможливо не продовжити читання циклу.

«Імператриця Солі Та Долі» - повість, видана окремою книгою – відкриває цикл «Співучі Узгір’я» американської письменниці в’єтнамського походження Нґі Во.

Англійською вже видано сім частин, українською видано три, на передзамовленні – ще одна.

Усі частини поєднані спільним всесвітом і головними героями: ченцем Чжи і одудкою Майже Блискучою. Життєва мета обох, визначена їхнім народженням і служінням у «Співучих Узгір’ях», полягає у збереженні пам’яті крізь історії.

Саме тому кожен розділ повісті починається з опису предметів, які Чжи і Майже Блискуча знаходять у садибі «Щаслива доля».

А потрапляють вони в цю садибу, власне, випадково: прямуючи до столиці на знаменну подію, вони відвідують таємниче Багряне Озеро, що тривалий час було забороненою територією. Там вони зустрічають літню пані, яка називається Кролицею.

Попри те, що ми читаємо про Чжи, справжня оповідачка – Кролиця. Вона розказує Чжи й Майже Блискучій про речі, що вони знаходять у «Щасливій Долі» і тим самим спогад за спогадом розкривають невідомі епізоди з життя попередньої імператриці Інь-Йо.

У найкращих традиціях азійського епосу, життя імператриці буремне: вона пережила вимушене переселення на чужину і нав’язаний шлюб, вигнання, приниження, втрату… Водночас її історія – це свідчення про сильну жінку, що через вали болю виборює своє і платить за завдану кривду.

У кінці повісті Кролиця зізнається у таємниці, що може похитнути всю імперію Анх – та ми не дізнаємося, чи Чжи розкриють її світові. Однак у тому, що правду збережуть, сумнівів не виникає.

Це дозволяє говорити про пам’ять як про одну з найсильніших тем «Імператриці» - і цим вона нині актуальна. Чжи дізнаються про імена, долі тих, хто створив світ таким, яким вони його знають – хто витворив їхню реальність.

І це свідчить на користь думки: у часи, коли глобальна історія перемелює на пил імена її творців, надзвичайно важливо переповідати історії людей – і зберігати пам’ять про них.