Мене по-чесному звабила яскраво помаранчево-рожева обкладинка, намальовані на ній цукерочки і обіцяний вайб якщо не ромкому, то милої романтичної історії з сильною головною героїнею.

Певною мірою я спиралася і на відгуки по «Останній бібліотеці» Фреї Сімпсон – чомусь така у мене була асоціація: головна героїня бореться за майбутнє важливої для неї справи і здобуває успіх. Плюс це також Лабораторія.

А насправді «Солодка крамничка» доволі поверхнева, не затягує і не викликає бажання повертатися до читання, історія непереконлива і як такої атмосфери, по факту, немає.

Можливо, я занадто сильно хотіла, щоб вона реанімувала моє бажання читати, відволікла і розслабила – виходить, поклала на неї місію аж занадто важку і відповідальну.

Історія починається класично: головна героїня Голлі Беррі застає хлопця (з яким вони разом мільйон тищ років, але ще не одружені) в ліжку з іншою і, псіхонувши, їде з Лондона в єдине місце, яке спадає на думку – рідне селище Бертон-он-зе-Вотер.

Ставлення до домівки у Голлі теж класичне: тут туристичний рай, однак селище маленьке, дорослішала вона в бідній родині, і щойно змогла – вирвалася у Лондон, до стабільної роботи і постійного відкладання грошей.

Ледь не єдиний чарівний спогад про Бертон і стає ключовим фактором сюжету: крамничка солодощів, в якій Голлі працювала в старших класах, була місцем свята й розради. І от «Ще однісінька» рятує дівчину знов.

Від однієї із засновниць і своєї колишньої начальниці Мод Голлі дізнається, що та збирається продати «Ще однісіньку» девелоперам, бо цукерня вже не приносить доходу, та й надто сильно нагадує Мод її партнерку й співзасновницю Аґнес (яка померла).

Голлі вчергове псіхує і обіцяє Мод викупити «Ще однісіньку», підняти її на ноги і повернути і собі, і Бертону це казкове місце.

Усі подальші розповіді – це шлях Голлі від цього рішення до дня, коли показники крамнички настільки високі, що банк дає їй іпотеку, і «Ще однісінька» нарешті належить їй!

Звісно, усе не стається так легко, як Голлі хотілося б: надзвонює колишній (але не супер наполегливо), у крамничці все старе, школярі крадуть, комісії штрафують, девелопери хитрують, кіт ходить в крамничку, як до себе додому, ще й торгівля йде не одразу.

Але Голлі – головна героїня, тож трапляються їй і приємні обставини. У цих обставин, власне, є імена: Джайлз (лицар в брендових джинсах на спорткарі), Бен (стриманий банкір, я на його місці постійно уявляла Марка Дарсі з «Щоденника Бріджит Джонс»), Джеймі (приязна дівчина, з якою Голлі одразу потоваришувала), Керолайн (подруга зі старшої школи, яка має не тільки трьох дітей, а й палке бажання в усьому допомогти) і Дрей (старшокласниця, яка працювала в крамничці з Мод, а тепер працює з Голлі).

Усю книжку життя Голлі нагадує емоційні гойдалки дуже тривожної людини, але її можна зрозуміти. Зрозуміти, але не полюбити – хай би скільки я дізнавалася про неї і її мотивацію, мені вона все одно ніяк не припадала до душі. Інші персонажі теж, бо зразу зрозуміло, хто хороший, і ти за нього вболіваєш, а хто криса – ну і цьому персонажу не хочеться бажати добра.

Загалом «Солодка крамничка другого шансу» може і підійде тим, хто шукає легке або миле читання, але мені, чесно, було трохи нудно. Більшість подій вгадувалися наперед, навіть якогось вайбу прикольного чи класної стилістики я там не знайшла.

Однозначний плюс – фізична форма книжки і верстка. Я прям дуже люблю м’які обкладинки Лабораторії і власне шрифт, інтервали між рядками і поля, які у них в книжках. Таку книжку приємно тримати в руках і гортати.

Але решта… Ну, просто не моя вийшла історія.