Читала цю книгу одразу після "Українець Джонатан і двадцять сім мерців" і подумала, що книга нашого Віктора Шепелєва навіть краща, а в 100 найкращих книг 21ст увійшли "Сни і поїзди". Насправді, мені сподобалась і вона, просто оці всі звання, номінації, премії - така обмежена реальність.

Головним героєм книги є непримітний (їх тисячі навколо) чоловік, який працює лісорубом на будівництві залізниці. Це тяжка і небезпечна робота, але молодому і дужому тілу все до снаги, до того ж він старається для сім'ї: дружини і маленької донечки, які чекають вдома.

Спочатку була досить збалансована зав'язка історії та як мішком з-за кутка привалила трагедія: родина Ґреньєра гине у масштабній пожежі. Все що йде далі - це суміш горя, проживання трагедії, спогадів, відбудови життя з нуля, віри, спроб, зустрічей, пошуку відповідей, снів і потягів.

Дуже цікаво, що автор домішує у вигадану, а подекуди і нереалістичну історію, реальні історичні події. Я люблю такі "родзинки" в художніх книгах. В даному випадку, це дало змогу краще зрозуміти північні штати Америки на початку минулого століття, взаємини індіанців та американців, вплив залізниці на місцеве населення і тп.

Були моменти, коли від прочитаного я впадала в ступор чи зупинялась і вражено обдумувала: що це щойно було? Та не було насилля заради насилля.
Та подібні історії подобаються мені значно більше, ніж рівні, солодкаві, приємні. Ця книга одно значно заслуговує прочитання, щиро рекомендую.