Це найбільш вражаюча книга з усіх, які я читала у своєму житті. І справа не у стилі написання тексту. Так, відсутність адекватної пунктуації дивує. Замість діалогів, тут довгі речення, які розділяються між персонажами за допомогою ком і великих літер. Це так незвично, що треба прикладати певне зусилля, щоб мозок сприймав цей потік свідомості як розмову між героями. Та я втягнулась у таке читання і мені все дуже подобалось поки історія не набрала обертів.

На початках ця книга мені дуже сподобалась. Історія почалась одразу із відомої ще з анотації зав'язки: в одному великому місті почались випадки раптової втрати зору у людей, дуже швидко стало відомо, що всі осліплі зустрічались між собою. Уряд забив на сполох і були введені жорсткі обмеження для хворих і контактних з ними осіб. Всіх помістили під карантин.

Знаєте, чому мене так вразила ця книга? Окрім того, що автор дійсно дуже детально і реалістично описує найгидкіші, найжорстокіші та неймовірно ниці діяння людей. Мене сильно вразило те, що я постійно намагалась сперечатись із описаним і дуже часто мусила визнати, що автор таки не перебільшує. Адже я маю досвід життя під час пандемії. Книга, нагадаю, видана у 1995 році.

Так от. Це одна із тих книг, які змінюють своїх читачів. Не дарма, при врученні Жозе Сарамаґо Нобелівки, було відмічено саме цю книгу автора. Я відкладала читання кілька разів, брала добріші тексти, щоб повернути собі трохи рівноваги. Кілька абзаців в середині книги я так і не змогла прочитати, це був такий ефект присутності поруч, що мені фізично ставало зле.

Ця книга варта, щоб її прочитати, просто емпатам варто підготуватись.