Книга, що поєднує у собі саморефлексію жінки середнього віку, життя в прикордонні з росією напередодні і в перші місяці вторгнення та роль містичності в українській глибинці.
Починається історія із аварії, в яку потрапляє наша головна героїня Ольга Петрівна на своєму старенькому авто. Здавалось би, це має примусити нашу ГГ відлежатись вдома (вона травмувала руку і ногу, ребра), але вона лише відміняє святкування свого ювілею в ресторані і вирішує поїхати в далеке село на Сумщині, де рік тому померла її бабця (місцева шептуха/ворожка) і усамітнитись там, щоб доробити переклад книги (гг перекладачка) і розібратись зі спадщиною. Переноска з котом, речі, дві маршрутки - а чим же ще зайнятись, якщо у тебе забиття, а можливо і перелом?)

Та попри певні спонтанні дії Ольги, вона дуже живо прописана, як і решта персонажів, власне.  Оскільки я вже кілька років читаю блог Тамари Горіха Зерня, то маю сказати, що книга досить автобіографічна, особливо що стосується професії, характеру та георгафії персонажки.

Мені дуже подобається читати блог Тамари, тож і стиль її люблю. Тому книга щиро сподобалась. Лише розбурхала мене остання частина книги із вторгненням, оживило спогади.