Очікувала трішки більше від кінцівки книги. Точніше, оповідь майстерно вела мене каламутними водами ̶а̶ф̶р̶и̶к̶а̶н̶с̶ь̶к̶о̶ї̶ ̶р̶і̶ч̶к̶и̶ ̶ історії і я розраховувала на яскравішу кульмінацію, а виявилось, що це книга-роздум.

Насправді, це досить цікава оповідь моряка, який мав досвід керування пароплавом, що ходив африканською річкою і мав з'єднувати колонізаторські станції уздовж її гирла та перевозити слонову кістку. Оскільки автор мав багатий досвід морського і прісноводного судноходства, довгий час працював моряком, а пізніше і капітаном пароплава, багато подорожував, то описи дуже цікаві і реалістичні. Зокрема, в цій книзі, він використав свій досвід капітана Конголезького річкового пароплава. Правда, читаючи ці описи, здавалось, що я дивлюсь все через камеру, наприклад, Світу навиворіт.

Конрад народився у Київській губернії (точаться суперечки, де саме, але майже всі в межах сучасної України), але родина (поляки) разом з батьком кілька років провела у засланні в росії. Тож не дивно, що в Серці пітьми з'являється персонаж-арлекін - росіянин. Такий блаженний дурник, якому аби поклонятись комусь. Так я його бачу, не заважайте мені так думати, якщо у вас про нього краще враження склалось.

Отже, якщо абстрагуватись від махрового расизму, то книга стане цікавим провідником африканським річковим узбережжям кінця 19ст, де європейські колонізатори вимінювали у місцевих племен слонову кістку. Я приблизно зрозуміла думки, які привидами нависали над основним сюжетом та мені якраз не вистачило цього самого сюжету. Не відгукнулась ця книга в мені.

«Серце пітьми» Джозеф Конрад

Нехай ця невеличка книжечка не вводить вас в оману як ввела мене, бо читалась вона довго як на свій розмір.
Саму історію нам розповідає матрос Марлоу, відповідно вона від першого обличчя.
Події відбуваються у Конго у кінці 1890 початку 1900, колонізатори активно видобувають слонову кістку, там взагалі відбувається неначе золота лихоманка лиш зі слоновою кісткою.
Марлоу знаходячись там, протягом усієї історії шукає агента зі «слоновки» Курца, оскільки цей тип там став справжньою легендою та культовою особистістю.
Оскільки Курц був красномовним, його наділили мало не магічними здібностями, настільки він вмів випливати на свідомість людей через слова.

Тут взагалі дуже цікаво розкрита тема, що коли людина знаходиться далеко від цивілізації та моральних засад своєї спільноти, як у підсумку вона починає поводитись та як сходити з розуму.
Через те, що більшість населення це тубільці, вони почали вважати Курца божеством або демоном. Головний герой також був одержимий цим Курцом, як і буквально кожна людина в цій книзі.
Тема культу особистості загалом цікаво тут розкрита.

Також, основною темою є тут і колоніалізм. Як приходить «більш цивілізована» людина і починає виснажувати ресурси, як ставитись до корінного народу (купувати їх послуги або цінні ресурси за дешеве намисто і металевий дріт).
Там є цікавий момент коли Марлоу, дивлячись на тубільця розмірковує про велику прірву у їх розвитку і йому стає не по собі, бо він неначе дивиться на первісну людину вживу.

Найбільше мені сподобалась містика, яка зумовлена грою психіки у незвичних для цивілізованої людини умовах, в яких ця людина залишається наодинці з собою, відрізаною від засад звичної нам моралі.