Ця книга із незвичайною і, на перший погляд, східною назвою - це збірка короткої прози, у якій автор розповідає безліч своїх особистих історій і довершує це аналізом творчості своїх улюблених письменників та композиторів.

Також у цій книзі є оповідання про окремі історичні події, зокрема, ті, що стосуються Закарпаття та Балканських країн, бо сам Любка з Ужгорода і раніше багато подорожував, тому у цій збірці дуже багато оповідань саме про те, що побачив автор під час своїх мандрівок.

Що стосується назви, то у збірці є однойменне оповідання про це явище. Саудаде - це такий емоційний стан у людини, коли вона сумує за тим, що вона не змогла здійснити, але цей сум переплітається із світлою тугою й переживаннями за тлінністю щастя та радісних моментів.

І ось цей настрій, який називається «саудаде» тягнеться наскрізно через всю збірку. Дуже помітно, що автор переживає через те, що під час подорожей він щось не встиг і вже не зможе надолужити, бо ось це «перше враження» вже втрачено.

Явище «саудаде» прийшло від португальців та від частини іспанців. У культурі цих народів навіть є окремі музичні стилі, які описують цей стан. Тому дуже раджу послухати португальську музику фаду, бо це дасть розуміння як саме відчувається цей стан.

Єдине, на що я звернула увагу в негативному плані, це описи його романів із жінками. От не вміє він про це писати, от взагалі. Ці описи виходять дещо сексистськими і йдуть в розріз із самим автором. Тому якби могла, я б ті оповідання прибрала:)

Загалом, по настрою ця книга надзвичайно меланхолійна, у ній дуже багато спогадів та авторських переживань. Читається вона надзвичайно легко і не хочеться, щоб вона закінчувалась. Як на мене, то вона ідеально підійде для відпочинку від якогось важкого чтива та розгрузить думки.