Натхненна естетикою фільмів про гангстерів Гонконга і власною азійською спадщиною, Фонда Лі створила Кеконь – острівну державу, яка лиш кілька десятиліть тому звільнилася від шотарської колонізації. Значну роль у цій перемозі відіграли Воїни Зеленої Кістки – кеконці, що володіли надприродніми здібностями завдяки місцевому нефриту.

Згодом, вже у мирні часи, двоє лідерів опору, Айт Юґонтінь і Лань Сенінтунь не знайшли спільного рішення щодо розвитку Кеконю, і їх сили розкололися – колишні побратими очолили Гірський і Безгірний клани.

У «Нефритовому місті» читачі застають Кеконь у момент, коли кланами керують спадкоємці Айта Ю і Ланя Сеня, а те, що раніше було розколом, вже переростає у жорстоку боротьбу за території і вплив.

У самому лиш сеттінгу «Нефритового міста» достатньо деталей, які роблять його зрозумілим і логічним, але водночас наближеним до реальності.

Наприклад, історично-соціальний розріз Кеконю й справді нагадує то Гонконг, то Тайвань, які звільнилися від колонізатора (Шотар = Японія) після завершення Війни Багатьох Націй (ІІ світової війни); острів, окрім домінуючого етносу, населяє й малочисельна етнічна меншина (абукейці = корінне полінезійське населення Тайваню).

Геополітика за межами Кеконю теж промальована, проте не дуже чітко – якраз достатньо, аби створити необхідний контекст. Тут і Еспенія, яка купує в Кеконю нефрит і володіє рецептом ліків, які допомагають не-кеконцям користуватися ним; і Шотар, який був жорстоким колонізатором; і Їґутан – великий брудний і немитий ворог, що точить на інших зуб. Поки що ці країни картонні – та навіть їхня роль впливатиме на Кеконь протягом всієї історії.

Ледь не найяскравішою паралеллю є роль кланів, їхня організація і філософія. У Азії мафія – історично потужне соціальне формування, зокрема Тріада ХХ століття. Інформацію про клани й угрупування, які «знаходилися в тіні», та мали помітний вплив на обставини, можна відслідкувати навіть до 30-их років ХХ століття – до Шанхая, Гонконга, Тайваню.
На щастя, від Тріади Фонда Лі взяла лиш романтичну сторону – тож і Безгірники, і Гірський клан – це просто потужні бізнесмени, які просто мають свої персональні армії і просто заробляють з кришування й іноді вдаються до рекету. Такими речами, як торгівля людьми, поширення наркотиків, проституція, замовні вбивства і підлий грабунок (які власне притаманні Тріаді) клани «Нефритового міста» не займаються.
Ну майже.

Захоплення авторки жанром Вуся – історіями з яскравим і майстерним зображенням бойових мистецтв і численними сценами вправних бійок – безпомилково читається у «Нефритовому місті».

По-1, нефрит, яким користуються Воїни Зеленої Кістки, підсилює їхні якості, які в першу чергу допомагають у фізичному протистоянні. Тут ідеться про енергії й дії, які є типовими концептами, що на них будується китайська традиційна медицина і суто азійська філософія фізичного і ментального здоров’я.

По-2, події «Нефритового міста» змальовують початок потужного протистояння, з обох сторін якого є і хитрі радники, і сильні воїни – тож кожна бійка не тільки графічна й детальна, а й дуже атмосферна.

Попри те, що світ доволі логічний і причинно-наслідкові зв’язки не викликають претензій, усе ж мотивація конфлікту чи побудова самого протистояння не така глибока й гнучка. Наприклад, факт таємничих оборудок ворожого клану виявляється завдяки (!) підпису (!) одного з найвідоміших членів клану (!) під дуже важливим документом (!) який завжди перебуває у відкритому доступі (!!!)

З цим погоджуються й інші читачі – та серед думок (на Реддіті зокрема) я зустріла оцінку наступних частин, в якій говориться, що попри доволі простий контекст саме персонажі, їх комплексність і мотивація, об’ємність портретів, захоплюють.

«Нефритове місто» - круте фентезі, де історичні й пригодницькі лінії сплітаються в цікавому світі, а епічність, пафос, логіка й співпереживання вдало балансують, затягуючи в читання і втримуючи концентрацію.