Це маленька книга, яка швидко читається, але я дуже дозовано до неї підходила: відчувала, згадувала, проживала, обдумувала.
Це щоденник, який вів автор коли доглядав за паліативно хворим батьком і кілька місяців по його смерті. Розбавлено текст його сімейними спогадами, довільними історіями та філософськими роздумами.
Решта мого відгуку - більше через призму особистого сприйняття тексту.
Цю книгу могла б написати я, але вона була б про маму і доньку та значно слабша стилістично. Тому я просто насолоджувалась стилем автора і не переставала дивуватись відгуку його історії в моєму серці. Я зрозуміла кожне його слово, бо прожила дуже подібну історію кілька років тому. Та по відгуках, які я читала чи чула на цю книгу - майже всі знайшли в ній своє. І це ознака дійсно сильного тексту та історії, яку автор пережив і талановито подав.
Також зауважу, що історія та реалії життя покоління моєї мами і тата Ґосподінова дуже подібні. І тяжіння до роботи на землі у наших менталітетах схожі. Тому Садівник і смерть в Україні знаходитеме відгук і розуміння у читачів.

Не можу сказати напевне, що книга стане терапевтичною для людей, які втратили близьких, адже кожен і кожна перебувають на різних стадіях прийняття і проживання втрати. Та мені книга дуже відгукнулась, я буду перечитувати її.