Змішані відчуття залишилися після прочитання. Але історія варта прочитання 🔥🔥🔥🔥

Четвірка старих однокурсників, які не бачились роками, вирішили піти на тижневий похід в одному з найбільших лісів світу (десь між Швецією та Норвегією).

Коли один з них пошкодив коліно, чоловіки вирішили обрати коротший шлях, зійшовши з туристичної стежки.
На новому шляху ліс виявився густішим та темнішим, що значно уповільнювало. А згодом персонажі і зовсім втратили розуміння, де знаходяться.

Натрапили на рештки церкви, підлога якої була засипана як людськими, так і тваринними залишками.

Через деякий час натикаються на дерево, на якому була розпластана туша великої тварини з внутрішніми органами навиворіт. Виглядало так, ніби якась істота спеціально таким чином її розмістила, щоб наші ГГ на цю тушу натрапили.

А пізніше — герої зустріли цю істоту особисто...
Та чи всі виживуть?


На початку історія була нудна та "пластмасова", адже я повинна була співчувати персонажам, але не знала нічого про них, тому це було складно.
Але пізніше історія героїв розкрилась, атмосфера безнадійності посилилась, тому стало доволі моторошно.
Ніби автор зрозумів, що блукання лісом очевидно недостатньо, тому НАРЕШТІ вирішив прописати персонажів.
А в кінці я відчула себе Люком (від нього ведеться розповідь), наші думки синхронізувались, і я подумки кричала "та давай швидше, тікаааай!!!".