Ритуал і тіло: українські обряди переходу (м). Марія Маєрчик

Етнологиня й дослідниця історії культури Марія Маєрчик присвятила монографію «Ритуал і тіло: українські обряди переходу» семіотиці тілесности в традиційній обрядовості. У розвідці показано, як завдяки символічному обігруванню втрати й здобуття тілесних функцій, а також через позначення таких ритуальних характеристик тіла, як андрогінія і безстатевість, кокономорфність і дезінтеґрованість, здійснювався перехід особи в інший соціяльний статус. Тілесність, витлумачена в мітопоетичному значенні, охоплює символіку душі, емоцій, одягу, звуку, а також дня / ночі, світла / темряви, сміху / смутку, харчів / крихт. Авторка зосереджується на засадничих переходових сюжетах традиційної культури, пов’язаних із народженням, одруженням і смертю. У центрі уваги перебувають обряди родин, хрестин, весілля, похорону та їх чільні персонажі: новонароджена дитина, її мати і батько, молодята, мрець і душа, а також решта осіб, кровно чи за ритуальною функцією наближених до переходових.

Супроти першодруку монографії (Критика, 2011) текст нинішнього видання зазнав ґрунтовних змін, концептуальних, змістовних і структурних, що зумовило і модифікацію заголовку, і експериментальне застосування почасти неґендерованого письма, і перегляд засад викладу та компонування матеріялу, що його авторка – впродовж тривалого часу гостьова професорка й дослідниця в університетах США, Канади й Західної Европи – більшою мірою адаптувала до сучасних академічних потреб. Істотно уточнено й розширено бібліографію дослідження, оновлено його джерельну базу, а також ілюстративну частину. У виданні вміщено понад чотири десятки унікальних фотодокументів, і то, крім світлин із фондів Музею Івана Гончара в Києві й Інституту народознавства НАН України у Львові, залучено численні важкодоступні й маловідомі знімки з Національного музею в Празі, Моравського музею в Брні, Музею етнографії в Будапешті, а також із приватного зібрання Олександра Тихенка. Деякі з них фактично вперше запроваджено в науковий обіг.

Монографія містить, окрім короткого узагальнювального вступу й підсумкових висновків, шість розділів, здебільшого поділених на дрібніші підрозділи. У першому розділі «Вивчення родинної обрядовости» оглянуто праці межі XIX і XX століть, а також основні методологічні школи того періоду, як-от еволюціонізм, мітологізм і ранні спроби синхронних, або ж парадигматичних, досліджень. Зокрема, йдеться про доробок Миколи Сумцова, Федора Вовка, Філарета Колесси, Катерини Грушевської та інших. Увагу приділено й питанню матріярхату, що становив один із предметів наукового інтересу тодішньої антропології. У другому розділі «Обряди переходу» розглянуто ідею Арнольда Ван Женепа про обряди переходу та її критичну рецепцію і розвиток у працях Віктора Тернера, Макса Ґлюкмана й Едмунда Ліча. Також запропоновано авторську схему переходу, зіперту на аналізі українського родинного циклу, втім, релевантну для слов’янської обрядовости загалом. Третій розділ «Ритуал і жінка» пояснює, чому в книжці приділено стільки уваги жіночому обрядовому тексту, натомість чоловічі тексти переважно подано як комплементарні. Авторка висновує, що такий фокус випливає зі специфіки самого ритуалу, об’єктом і водночас головними виконавицями якого є насамперед жінки, а символічне повідомлення зазвичай побудовано через реґламентацію їхніх дій. У четвертому розділі «Поведінковий і харчовий коди ритуального переходу» досліджено символіку втрати й здобуття тілесних функцій в обрядах родинного циклу і показано, як завдяки їм у межах ритуалу моделюється перехід. П’ятий розділ «Одяг як тіло у звичаях і фольклорі» присвячено фольклорним сюжетам і звичаям, пов’язаним із одягом, що, згідно з авторкою, в рамках мітопоетичного мислення править за субститут, чи пак «знак», тіла. На основі звичаєвого матеріялу (із додаванням ритуальних референцій) простежено символічний зв’язок між тілом і одягом, а також роль одягу в моделюванні віку, статі й соціяльного статусу особи. У шостому розділі «Одяговий код ритуального переходу» авторка, навпаки, використовує здебільшого обрядовий матеріял, хоча й із залученням звичаєвих практик, і вивчає елімінативні теми розбирання, кокономорфности й андрогінности, а також їх інтеґративну фазу, що демонструє тілесну дієвість і цілісність переходової особи. Цей розділ також оприявнює роботу семантичних опозицій, що описують стан тіла лімінальної особи і в межах кожного конкретного обряду, і в міжритуальних перегуках.

Видання здійснено в рамках спільної науково-видавничої програми Інституту Критики та Інституту джерелознавства НТШ-А за участи Центру культурно-антропологічних студій і за щедрої підтримки Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці й Українського Фулбрайтівського кола.