«Позивний для Йова», також виданий закордоном як The Language of War, це щоденник першого року повномасштабного вторгнення, перемежований есеями чи репортажами.

Для мене «Позивний для Йова» ще й тим важливий, що це – first-hand experience, те, що і має давати нам література: ті досвіди, які ми самі ніколи не проживемо.

І тому «Позивний для Йова», хоча його і можна переказати, при цьому не втративши важливих фактів, треба читати, саме читати – щоб познайомитися з цим чужим досвідом, але отримати його безпосередньо із «перших рук».

Два важливих епізоди, які включені в «Позивний для Йова» і які я хочу обов’язково згадати – це спогади про його загиблого друга і есей про дітей під час війни. Вони мені сподобалися навіть більше за сам щоденник, бо крім того, що об’єктивно добре написані, вони звертають увагу на важливі речі.

Крім того, що «Позивний для Йова» нагадує про єдність і взаємодопомогу, тим самим повертаючи відчуття любові до українців, книжка водночас повертає колишню злобу й ненависть до росіян. Бо своєю блядською війною (не буду в деталях описувати всю хуйню, яку вони роблять, мені не вистачить лексикона) вони не тільки зіпсували у нас теперішнє: вони невпинно паплюжать наше минуле і намагаються відібрати майбутнє.