На мою думку, серед сучасних українських видань «Постіль» – це, мабуть, один з найкращих варіантів, щоб почати знайомство з японською літературою 20 століття.

Адже Таяма Катай — класик, який започаткував тенденції, що й досі є актуальними для японських письменників.

Таяма Катай і його творчість – це закономірне явище доби: Японія початку 20 ст. перебувала у стані активної трансформації. Соціальні тенденції, які зазнавали змін, відобразилися і на літературі. Теми релігії, віри, свободи, а також дискусія щодо жіночої освіти формували ядро творчих експериментів.

Водночас автори й критики досліджували досвід іноземних колег, зокрема письменників і поетів західного світу, часто запозичуючи ті ідеї чи прийоми, які їм були до вподоби. Це призвело до іноді неприроднього, але унікального змішування стилів і жанрів (що насправді типово і для тогочасної китайської літератури).

Таяма Катай був одним з основоположних авторів японського натуралізму, який, по факту, відрізнявся від того ж французького натуралізму (як можемо читати, наприклад, у Золя).

Рисою натуралістичного (чи реалістичного, за характеристиками) письма для Таяма Катай була і відвертість, щирість, точність змалювання внутрішнього світу – і тим він започаткував традицію сповідальної прози і еґо-белетристики.

Повість «Постіль», яка починає збірку, є якраз яскравим прикладом творчого підходу й літературної ідеї Таяма Катай.

Головний герой повісті – Такенака Токіо, столичний літератор тридцяти шести років із дружиною та трьома дітьми. Він відчуває себе літнім, змученим, розчарованим у шлюбі.

І знову закоханим. Йокояма Йошіко – його учениця, що приїхала в столицю, аби вчитися, зокрема вчитися у головного героя. Оскільки Токіо взяв на себе зобов’язання перед батьками Йошіко і роль її наставника в столиці, дівчина стала невіддільною частиною його життя.

Особиста криза і знудження сімейним побутом створює емоційне тло, на якому розвивається почуття до молодої, прогресивної, свідомої своєї привабливості Йошіко.

У 1907 році, коли повість опублікували, вона вважалася надто скандальною через інтимність і сексуальність, та насправді нічого аж надто відвертого, як на сучасного читача, там немає.

Протягом усієї повісті ми здебільшого бачимо думки й переживання головного героя, буквально подорожуємо в його голові: коли він вже усвідомлює свою закоханість, переживає через те, що Йошіко знайшла хлопця, розривається між відповідальністю перед її батьками, пристрастю до неї і ревнощами.

Те, що ми так занурені в думки головного героя, робить його для нас таким реальним і об’ємним, від того і мимоволі з’являється співпереживання людині, яка ДУЖЕ не подобається. Але в тому й сповідь, в тому й щирість.

«Постіль» частково автобіографічна, і від того, як вона свого часу струснула суспільство, наслідки довелося терпіти реальним людям: зокрема всі засудили справжню ученицю Таяма Катай Окада Мічійо, батьки відмовилися від неї і письменник її вдочерив (хоч біографи стверджують, що між ними не було жодних романтичних стосунків).

Оповідання, які публікуються в збірці після «Постілі» дуже різноманітні й не менш у цьому майстерні.

Деякі нагадують живі, майже акварельні замальовки без фабули, як-от «Світанок» чи «Світлина».

«Скрип коліс» – єдиний у збірці текст на тему війни, епізодичний, яскравий і гострий, болючий, чим нагадав мені «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Це оповідання, до речі, Таяма Катай написав, коли був військовим репортером під час Російсько-Японської війни.

«Жіноче волосся» - це взагалі такий собі горор про будинок, в якому мешкає хтось (або щось). Доволі коротке, але стрьомне оповідання в стилі японських жахастиків (якщо всілякі там «Juon» взагалі не натхненні цією історією – а могли би бути).

Варто розуміти, що хоч тогочасне японське суспільство вже осучаснювалося в сторону рівності і відкритості, а Таяма Катай був прихильником прогресивних тенденцій, ми й досі говоримо про початок 20 ст. Ми прочитаємо і об’єктивізацію, і мізогінію (не кричущу, але нормалізовану) – треба бути до готовими і до цього.