«Помаранчева кудлата хмара»
10/10

Книжка надчудова від свого формату та оформлення до неймовірного сюжету.
Мені здається, що вона точно варта уваги як мінімум тому, що в сучасній українській літературі дуже рідко говорять про драматургію, а «Помаранчева кудлата хмара» чудовий приклад сього жанру.
Головні герої тут звіри: миші, їжаки, кроти, лелеки - через це в мене було відчуття такої собі казки, радше навіть мені уявлявся мультик. Проте дуже легко було співпереживати героям, десь проєктувати на себе, оскільки сама історія дуже життєва.
У миші Емми батько плутає всі слова внаслідок інсульту, тому ніхто, окрім неї, його не розуміє. Якось Емма вирушає разом з батьком у подорож на Поділля, щоб побачити квітку, яка цвіте раз на 50 років. Паралельно ми знайомимось і з іншими персонажами: кротом Максом, поліцейськими бобрами Богданом Васильовичем і Андрієм, місцевою Кролицею і багатьма-багатьма іншими.
Насправді історія дуже затишна, місцями навіть кумедна. Особливо мене усміхали такі собі словесні перепалки крота Макса і поліцейського Богдана Васильовича. Діалоги відчуваються дууууже живими, більш того Рустем Гаджієв неймовірно передав говірку, а саме подільську. Це дійсно було вау- читати одна насолода. Читається легко, швидко, бо п‘єса сама коротенька. Після прочитання у мене лишився невеличкий присмак смутку, не знаю чому. Можливо через те, що автор завершує п’єсу серією ілюстрацій, себто ми самі для себе можем потрактувати кінцівку. Однак сама історія дуже тепла і добра, вона наче огортає і обіймає.

«Помаранчева кудлата хмара» Рустама Гаджієва

у мене було дуже багато хороших сподівань на цю книгу і я відкладала її до кращих часів, які все ж таки настали.

якщо коротко, то всі мої очікування справдились помножено на 10!!

якщо ж не коротко, то:
•це п'єса, яка змушує вас щось відчувати, а в деяких моментах це не просто "щось", а цілий спектр емоцій;
•в основі історії - стосунки хворого батька та його доньки, яка вирішує йому допомогти і везе його в інші краї (краї Лелек), щоб подивитись як квітне чарівна рослина;
•чому краї Лелек? а тому, що це історія про тварин з людськими рисами. тобто тут немає типово людських персонажів, а натомість ми маємо інтелігентних Їжаків, грубих Кротів та незадоволених Лелек;
•загалом, історія дуже нагадує "Мемуари лісу", де був старий кріт з деменцією, але тут у нас є старий миш, який після інсульту плутає слова і його ніхто, окрім рідної доньки, не розуміє;
•також не менш цікавою у цій п'єсі є мова. а все тому, що автор - Рустам Гаджієв - вже відомий нам мовознацеь, якого ми знаємо за книгою "Лінгвістика на карті світу" (теж від віхоли). і якщо детальніше, то написана ця книга подільською говіркою, тому якщо не знайомі з нею, то раджу до читання;
•особливу увагу раджу звернути на ілюстрації в кінці, бо історія завершується саме графічно. але ще цікаво, що фінал доволі відкритий і справді є над чим подумати