Чудове різдвяне читання, аби більше дізнатися про зародження свята та святкування українців!

Найбільше мене вразили ці аспекти:

- як СРСР спочатку забороняли Різдво (а інтелігенція усеодно втиху його святкувала), а потім — використовувала Діда Мороза як інструмент пропаганди досягнень СРСР.

"Звісно колядувати й щедрувати влада забороняла. Впродовж усіх років радянської влади вчителі й директори шкіл перевіряли кишені дітей, чи не випаде звідти яка зернина. За такі речі потім сварили на лінійках. У маленьких і великих містах ввечері 6 і 7 січня з'являлися патрулі, які відловлювали охочих поколядувати. Їх могли затримувати «до встановлення особи», виписувати їм догани, рвати іхній святковий одяг і навіть бити. Тому для багатьох українців саме традиційне святкування Різдва стало питанням збереження ідентичності.
Шістдесятники намагалися колядувати — підпільно, здалегідь продумуючи, в кого зустрінуться, і спосіб приховати костюми й звізду. Щоб менше потрапляти на очі через переслідування, збирались 31 грудня, коли святкували Новий рік. Останні колядування провели в ніч на новий 1972 рік, а 12 січня в Києві та Львові заарештували девятнадцять учасників різдвяної коляди, серед яких були Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Іван Гель та інші відомі діячі. Звісно, коляда була лише приводом. Насправді радянська влада взялася за активних громадян із проукраїнською позицією."

Найкращим інсайтом для мене став факт, що навіть у давні часи, коли до дітей ставилися не так м'яко як зараз, й виховували як солдатів, САМЕ ДЛЯ НИХ робили усю цю різдвяну магію:
"Проте поява таких звичаїв — не лише ознака достатку чи розвиток конс'юмеризму. Для дітей у традиційній культурі подарунки від старших були великою радістю, зокрема й тому, що траплялися відчутно рідше порівняно з тим, як це зідбувається у сучасному суспільстві. Тож саме через подарунки можна простежити, як еволюціонувало наше ставлення до дітей і цінностей дитинства зокрема. Бо усвідомлення що їм треба щось дарувати на свята не за залишковим принципом (лишаться гроші — куплю якийсь пряник на ярмарку»), — це насправді відносно новий концепт. Це результат зміни оптики, коли дитину вже не сприймали за «маленького дорослого», а уважно ставилися до їі потреб і бажань відповідно до ї віку, цінували її особистість і намагалися максимально продовжити відчуття казки, зокрема й через персонажів–дарувальників на кшталт святого Миколая, Санта Клауса, Різдвяного діда чи Діда Мороза."

Це дуже актуальне для мене читання. Як виявилось, я мало знала про Діда Мороза і Снігурку. Та й взагалі, книга дуже ґрунтовно, у хронологічній послідовності розповідає про причини і умови появи багатьох святкових персонажів, їх видозміни, а також зміни їх ролей, зокрема, від номінальних покровителів до дарувальників.
Як приклад наведу один момент, який здивував простотою і цинізмом. Святкові Ранки з ялинкою, Дідом Морозом і Снігуркою в срср були максимально неполітизовані і неформалізовані (у порівнянні із усіма іншими сферами життя). Атмосфера свята, веселощів і смаколиків для дітей виглядала безтурботною, безпечною, адже всім вручали подарунки, не було якогось офіціозу із транспорантами і тп. Та саме в цьому розслабленому стані найкраще сприймалось фонове радянське муштрування: від декору ялинки із червоною зіркою та дизайном інших іграшок до театральних постановок і пісень.
Насправді не єдиним ХХстоліттям багата книжка. Сягає вона і глибших часів, дуже хороша дослідницька база, зібрано матеріали з усіх куточків сучасної України.
Наближаються зимові свята, саме час читати цю книгу.