Мемуари Юхима Харченка — це чесна, глибока й надзвичайно важлива оповідь про долю однієї людини в епоху, що не щадила нікого. Вироставши на Уманщині, втративши батька на фронтах Першої світової, Харченко пройшов через усі вирви та провалля буремного XX століття: службу в Червоній армії, діяльність в ОУН, ув’язнення в «Бухенвальді», перебування в таборі для переміщених осіб і, зрештою, еміграцію.

Автор пише без пафосу, подеколи навіть сухо — але саме ця стриманість додає тексту сили. Вона залишає простір для читача — щоб відчути, осмислити, уявити. Це не тільки індивідуальна біографія, а й жива мікроісторія великого переламного століття — історія тих, кого зазвичай не згадують у підручниках.

«Переміщення особи» — це також цінне свідчення про формування української діаспори на Заході. Про те, як у чужині зберігали відчуття приналежності, як змінювалось бачення України та її майбутнього в людей, які пройшли через табори, переселення, подвійне (а подеколи й потрійне) вигнання.

Цю книгу варто прочитати не лише історикам чи дослідникам. Вона звертається до кожного, хто прагне зрозуміти, чим була ціна виживання для мільйонів українців у XX столітті, як тоталітарні режими ламали, пересували й викорінювали людей — і як попри це вони зберігали себе.