«Педро Парамо» - це повість, що складається з окремих уривків, які ніяк не підписані і не пронумеровані. Це не повноцінні розділи, а епізоди, розташовані без хронологічного чи логічного порядку. Більш за те, ці уривки часто не пов’язані між собою. В них може не зазначатися, про кого йдеться чи про який відтинок часу.

Саме тому «Педро Парамо» радять читати кілька разів, адже тільки так історію можна зрозуміти сповна.

Якщо спростити все і подати це у формі зв’язної оповіді, то історія приблизно така:

Після смерті матері Хуан Пресіадо вирушає до Комали – селища, в якому має відшукати свого біологічного батька Педро Парамо. Діставшись місця, чоловік зустрічає багатьох чужинців, живих і мертвих, які переповідають йому історію селища й історію самого Педро Парамо, але роблять це так, що вигадку чи марення не можна відрізнити від правди.

Сам Педро Парамо – землевласник, який шляхом шантажу, махінацій та грубої сили здобуває багатство і владу. Він у повісті репрезентує явище, відоме в латиноамериканській культурі як касікізм (про що в передмові говорить Ігор Оржицький – літературознавець і латиноамериканіст).

Коли спалахує мексиканська революція (1910-1917), Педро Парамо, який мав стати їхнім ворогом (адже він – місцевий феодал, для якого ні закон, ні люди нічого не означають), він знаходить спосіб їх перехитрити і уникнути цієї долі.

Сам він вважає, що в таких умовах треба «вчасно ставати на бік переможців».

В передмові Ігор Оржицький також пише:
«Ім’я й прізвище Педро Парамо промовисті: Педро походить від латинського слова «камінь», а парамо – іспанською означає «непривітна, гола місцевість».

І хоч характером персонаж справді нагадує каменюку посеред непривітної пустелі, в нього є серце, ім’я якому – Сусанна Сан Хуан.

Педро Парамо – не єдиний персонаж, який страждає або ж спричиняє страждання для інших. Вся Комала – це поселення, «від якого віє щемливою тугою».

Воно перенасичене привидами і голосами мертвих, за яких нікому молитися – бо тутешні живі грішні і їхні молитви нікого не здатні врятувати.

«Якось я багато ночей поспіль чула відгомін святкування. Звуки долинали до Медіа Луни. Я пішла подивитися, що то за шарварок, і узріла те саме, що ми бачимо зараз. Нічого. Нікого. Вулиці були такі ж порожні, як оце тепер»

Кожен з героїв, що трапляється у Комалі, здається, свідомий того факту, що тут розгортається магічно-реалістична сцена, а їхнє існування не підпорядковане звичним правилам.

«Педро Парамо» - справді складний, химерний текст, для розуміння якого треба читати й перечитувати, а також дізнаватися більше про історичний та культурний контекст обраного часу й місця. Багато в чому допомагає змістовна, хоч і коротка передмова. Решту роботи з дешифрування доведеться провести самостійно.

Втім, навіть якщо не розуміти кожен з уривків, з яких складається повість, не запам’ятовувати всі імена, або ж не знати точно, цей голос належить живим чи мертвим – текстом можна насолоджуватися. Він неймовірно передає атмосферу спекотної пательні, у якій гріх і біль перемішуються й згорають, тліють, і вже нікого не відпускають.