У всіх творів Григора Тютюнника є спільні риси (перш за все – особливий, неймовірний стиль Григора Тютюнника) водночас – усі вони особливі.

Об’єднує більшість текстів тема війни та її наслідків. Наприклад, «Облога» - це свідчення самої війни, безпосереднє спостереження, передане у режимі реального часу. У повісті головний герой – хлопчик, що втратив родину і тепер жебракує, іде за фронтом (як його навчив дід-жебрак) і прибивається до військових. Тож кілька розділів повісті – про реалії військового побуту як цивільних (особливо дітей), так і військових.

Тема війни наскрізна, її слід можна знайти у кожному з текстів. Іноді ледь вловимий – коли персонажі мимоволі згадують своє минуле на війні, або ж бачать її шрами. Травма і втрата, спричинена війною, у Тютюнника набувають не тільки психоемоційного, а й видимого, фізичного сенсу.

Інша тема, наскрізна для творів Тютюнника – село. У тих оповіданнях, де центром є не війна, серцем оповіді часто слугує село. Наприклад, у «Оддавали Катрю» детально описується переддень і саме весілля найменшої дочки власника сільської крамниці.

Так само село стає майже «цеглинкою», складовою особи у оповіданні «День мій суботній». Оповідь ведеться від першої особи, молодого працівника товариства збереження історичних пам’яток. Сам родом із села, колишній працівник колгоспу, який глядів за свинями, а потім – працівник шахти та студент історичного факультету – він живе у Києві, вікна його кімнатки виходять на Андріївську церкву, по суботах скуповується на Житньому ринку. І тим не менш, постійно думками повертається до села – в селі й полягає його ідея абсолютного щастя.

Не можна говорити про зміст творів, не згадавши при цьому непересічний стиль Григора Тютюнника. Він неймовірно переконливо пише, створює відчуття, часто – відчуття болю, безвиході, приреченості; втім, якою б не була природа цих почуттів, вони надзвичайно сильні.