Чудова історія, яку я проковтнула за 1 вечір. Я вже з перших сторінок мала розгадку, але моя теорія виявилась неймовірно далекою від реальності...

Розкажу трохи про сюжет:
Молодята Ейтан і Трісія вже довгий час обирають будинок для купівлі. Починається розповідь з поїздки на огляд будинку у глушині, де навіть зв'язку немає. Вони дивуються, що їхня ріелторка Джуді запізнюється (це на неї не схоже), хоча вони точно бачили увімкнене світло на 2му поверсі, а також холодильник виявився наповненим продуктами.
Побачивши портрет на стіні, вони зрозуміли, що будинок належав зниклій психіатрині, Адріані Гейл. Тіло так і не знайшли, а злочин повісили на її хлопця, якого не вдалося заарештувати.

Тож, почалася завірюха, і вони не мали змоги виїхати звідти, тож прийняли рішення там переночувати.
Наша ГГ Трісія одразу відчула себе в небезпеці: нагорі щось гупає; на підлозі сліди від великих ступнів; той моторошний портрет хтось рухає... тому все, що вона хоче — утекти і ніколи не повертатися. Ця лінія була неймовірно дратуючою, бо НАВІЩО Ж ТИ ЗАЛИШАЄШСЯ В БУДИНКУ, ДЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЯКАСЬ ФІГНЯ???
Водночас Ейтан зачарований цим будинком — великий простір за маленьку ціну + він не вірив Трісії щодо її переживань ("тобі здалося, насправді все ок").

Роздивляючись будинок, Трісія захотіла взяти з полиці книгу, яка виявилася важелем до відкриття потаємної кімнати, в якій зберігались касетні записи докторки Адріани з її пацієнтами.
Звісно вона почала їх слухати...
Для прослуховування вона обрала записи 2 пацієнтів:
- Е. Дж. — хлопець з нарцистичним розладом, який мав компромат на Адріану та шантажував її, щоб вона продовжувала його лікувати та виписувала наркоту.
- П. Л. — дівчина, чиїх друзів та хлопця зарізали в неї на очах; страждає від ПТСР.

Загалом, читаючи ("прослуховуючи") ці записи всі підозри у зникненні докторки падали саме на цього Е. Дж., але в кінці ми маємо величезний плот твіст, після якого мені довелося перечитувати деякі розділи, бо Я НАВІТЬ НЕ ДИВИЛАСЯ В ТУ СТОРОНУ.

Історія розказана 2ма часовими лініями: "тоді" (від обличчя докторки Гейл) та "зараз" (від обличчя Трісії).
Дуже сподобалось в часовій лінії докторки, коли вона подумки аналізувала пацієнтів через призму поведінкової психології. Це додало колориту історії.

Рекомендую, щоб відпочити від затягнутих та заплутаних стилів викладу — ця книжка підійде ідеально.