“Діти вогненного часу”
Катерина Пекур, Мія Марченко
Видавництво Readberry, 2024
⠀
Якби взяти магічний казанок і додати туди оповідок про Київ, українських міфічних істот, трішки Аліси в Задзеркаллі та присмачити все Хроніками Нарнії - вийшла б нічогенька детективна історія!
⠀
“Нарешті він почував, що віднайшов своє плем’я.
Щуровідьма таки мала рацію. Ніщо так не дає сили, як пам’ять.
Коли знаєш, хто ти на своїй землі й куди сягає твоє коріння.”
⠀
У Київ прийшла війна.
Вона сколихнула не лише світ людський, а й химерний - світ Завокзалля.
⠀
Тут живуть колійники, повітрулі та потяги, що розмовляють.
Панує богиня-королева шляхів Києва Маарґ - володарка древньої магії дзеркал.
⠀
На центральному вокзалі моторошний незнайомець викрадає дівчинку Катю, яка намагається евакуюватися з бабусею за кордон, бо її батьки зникли.
⠀
Але вона опиняється в тунелях Завокзалля, де її викрадач називає “людинякою” й проводить дивні ритуали.
⠀
Нажахана Катя тікає й натрапляє на примарного хлопчика Августина - точну копію свого викрадача.
⠀
Так починається їхня дружба та детективна подорож:
хоробра дівчинка і нежить-колійник.
⠀
Вони шукають правду, викрадають фоліант, потрапляють у лігво щуровідьми Теплої та стикаються зі зловісним гендлярем, який змінює личини й сіє оману в химерних землях.
⠀
“Якщо запустити сюди Лихо, то не буде нічого - тільки голод і порожнеча.
Колись уже траплялося… у радянські часи, коли люди забували нас.
Тоді простуєш Шляхами, а потім - раз! - і потрапляєш у повне ніщо.”
⠀
Тим часом київські захисники борються з лихом московським.
Архангел Михаїл зі Змієм стоять на сторожі столиці.
Живі й неживі єднаються, щоб боронити Київ.
⠀
Але вокзал і королева Маарґ досі тримають нейтралітет… та чи надовго?
⠀
Коли війна торкається навіть Завокзалля, стає очевидно:
магія й пам’ять - це теж зброя!
⠀
Це підліткова книжка про дорослі сенси.
Про віру і дружбу, які тримають на своїх плечах увесь людський та химерний світ.

Дія книги починається у березні 2022 року, тому пролог тригерить багатьох українців. Проте є чудова новина: його можна просто пропустити. Ось пролог у двох реченнях:
На Київському вокзалі підлітку Катю викрадає дивний хлопчик з чорними порожніми очима, який з'явився просто зі стіни. Бабуся Каті біжить у поліцію.

У першому розділі ми одразу потрапляємо у НавпаКиїв - Київ, населений духами. Тут є і звичні для України Повітрулі, і “заграничні” кобольди; є домовики, які змінили кваліфікацію і тепер дбають про подорожуючих залізницею; є ті, хто віднайшов нове життя у новій країні, новому оточенні, а є й місцеві, які не змогли пережити змін.

Світ духів відокремлений від світу людей, проте світи впливають один на одного. Це показано у дрібницях, рівномірно розкидано по тексту. От загублені речі “провалюються” у Химерний світ, і його мешканці користуються людськими речами, а ось майстри Химерного світу, що “слухають” колії, зміцнюють або навіть зцілюють метал.

Ось є юний дух Августин, який навчається під наглядом свого майстра і опікуна Фрідріха (кобольда), проте ніяк не може навчитися зарощувати тріщини. Він чує, про що шепочуть речі, чує обрАзи, бажання, прагнення, і не може змусити себе переламати почуте, примусити річ до служіння. Але немає іншого шляху… Чи є?

Ось Катя, яку викрав дивний хлопчик з порожніми очима. Він неймовірно сильний, бо крім Каті, яку волочить за собою, несе й наплічнику ще одну дитину. І він принесе їх у жертву. Катя пручається відчайдушно. Вона не хоче - у жертву! Так, їй допомагає випадок, але Катя той випадок не прогавила. Вона змогла, втекла, моталася темними тонелями, по яких бігла вода (найбільший її страх), але вирвалася на світ… на світ Химерного Києва. Врятувалася від викрадача, аби з'ясувати, що знову опинилася у небезпеці. Чи зможе вона подолати все, що навалилося, і повернутися у справжній Київ?

Ось Повітруля Гайя. Вона - найкраща, вона - фрейлина королеви Маарг, і водночас - безправна рабиня, яка служить заради того, аби повернути матір. Тільки… чи жива ще матір, чи може дурить її господар?..

Ось… хтонь, і вона дійсно хтонь. Не погана, не добра, - інакша. Вони - не люди, і не варто думати про них, як про людей.

Ось потяг. І йому страшно. Він зупинився на рейках, і не їде, хто б що не робив. Йому страшно. Він не бажає повертатися у Харків. Але якщо він буде не сам? Якщо не сам, тоді можна.

Також книга рясніє історією Києва. І байдуже, якщо ви не киянин і не знаєте Києва, ці історії захопливі, і влучні, мов постріл.

Багато хто відмічав, але підкреслю і я. Ми дочекалися, коли російська перекладається у зносках на українську, а польська залишається, як є, бо “людське дєцко” не потребує перекладу 🙂

Цей світ має багато персонажів, живих, справжніх. Тому історію нам показують багатовимірну, багатошарову. Кожен прочитає її по-своєму. Хтось, як підлітковий детектив з елементами містики, хтось, як містичне міське фентезі, хтось взагалі, як горор або наївну дитячу оповідку.

Для мене ДВЧ - знАкова книга. Тут немає “олюднення” хтоні; немає “кульгавих песиків”; тут є характери і історії, які викликають сльози або сміх, або жах. І це - прекрасно!