Ґрейс Адамс 45 років. У неї жахливі відносини зі своєю 16-річною донькою та перебуває на межі розлучення з чоловіком.
Історія розповідається від обличчя Ґрейс трьома часовими лініями:
1. Сьогодення: протягом усієї книги ми просунулися лише декілька годин днем 16-річчя її доньки, Лотте. Дівчина наразі живе з татом та навідріз не хоче бачити свою матір. Але Ґрейс прагне помиритися, принісши торт мрії на свято.
Також постійно повторює, що принісши той торт, вона залагодить загадкову сварку з донькою.
2. 4 місяці тому: її донька скочується у навчанні, стає таємничою та зухвалою у поведінці. Ґрейс підозрює, що це все через хлопця. А трохи пізніше — вони жахливо сварятся.
3. 2002-2018 роки: Ґрейс 28 років і вона бере участь у конкурсі поліглотів, володіючи французькою, іспанською, японською, польською та голандською мовами. І посідає 1 місце, обігнавши симпатичного хлопця Бена усього на 1 бал. За келихом шампанського вони домовляються розділити головний приз, відпочинок в готелі, на двох.
Далі розповідається про стрімкий розвиток їх стосунків та події, що передують їхньому розлученню.

Ця історія про буденність, сум, двоякість ситуацій та прощення.
Протягом оповіді розкриваються усі персонажі: Ґрейс, Лотте та Бен. Усі вони дійсно "живі" та стає легко їм співчувати.

*обкладинка хоча й кошмарна, але повністю передає стан головної героїні. А переклад чудовий 🤌🏻

Якщо вам хочеться прорефлексувати кризу середнього віку, сепарацію з дітьми-підлітками, вікові зміни в своєму тілі, то вам до цієї книги. Тільки обережно, тут є важкі моменти проживання особистого горя, втрати.
Персонажі досить реалістичні, я так пройнялась книгою, що ходила під враженням, поки її читала. Частіше обіймала доньку. На сльози мене теж виводила ця книга і не раз. Та зрештою із читання вийшла з приємним післясмаком і оптимізмом, тож рекомендую.