Неочікувано дуже мила, зворушлива і хороша книжечка. Вона написана на основі реального історичного факту. Та, оскільки, про нього не залишилось детальних записів чи щоденників учасників, а лише газетні статті, то історія щедро приправлена худржньою вигадкою. Та мені здалось, що свідчення очевидців нам не настільки сподобалось би як ця добра історія з хепіендом.

Починається історія з трагедії, яка спіткала головного героя - 17річного хлопця, який дуже швидко, через природній катаклізм втрачає всю родину і залишається сам. Трішки поживши із дятьком, він втікає від нього і стає бродячим злодюжкою. Допоки не потрапляє в шторм на узбережжі, де помічає контейнер із жирафами. Це був 1938рік і в США не було жирафів, це були перші тваринки, яких доставили із Африки. І окрім того, що ці тваринки в неволі, їх поранив шторм, так тепер ще й треба перетнути весь континент зі східного до західного узбережжя на саморобному фургоні, щоб доїхати до зоопарку, в якому вони матимуть шанс одужати і вижити.

Окремої уваги заслуговує директорка зоопарку, перша очільниця такого закладу в історії (так це було незвично, що рада директорів навіть вигадала для неї посаду секретарки, адже не може ж жінка бути директором). Вона врятувала цих тварин від бракон'єрів і все було б нічого, якби не шторм, у якому тварини постраждали.

Книга сповнена любові і поваги до тварин, але із врахуванням особливостей історичного періоду - перша половина 20ст. Тому вразливим емпатам, можливо і не варто її читати. Та мені книга сподобалась.