У післямові Сон Вонпхьон пише, що взялася за історію «Мигдаля», коли стала матір’ю, і погляд на немовля сповнював її страхом і тривожністю – як таке маля впорається, виживе у цьому світі? І теми що материнства, що виживання є в «Мигдалі» центральними.
Головний герой – Юндже – має вроджену особливість розвитку: у його мозку мигдалеподібні тіла (або ж мигдалини, вони ж амигдала) недостатньо розвинені, через що процес «опрацювання» емоцій у нього геть не такий, як у інших.
Відтак Юндже не відчуває більшості речей, які є природніми для решти людей, і не розуміє, як почуваються інші. Тут варто зазначити, що змалювання алекситимії, як зазначає сама авторка, «є творчим переосмисленням наукових фактів». Відтак професійного нейробіологічного чи психотерапевтичного аналізу в «Мигдалі» нема.
Підхід до алекситимії в романі здебільшого соціальний: багато йдеться про те, як людина, що настільки відрізняється від інших, може стати частиною суспільства – питання навіть у тому, чи вона цього хоче, чи їй це потрібно.
Отже з певного віку Юндже його мама дізнається, в чому саме особливість сина, і разом з бабусею починає вчити його «вдавати нормального». Звідси у романі багато описів ситуацій та емоцій, що змальовані ніби «зі сторони»: Юндже аналізує події чи вираз обличчя інших людей і намагається вгадати, що ж їм варто сказати, як себе повести, чим відповісти.
«Мама казала, що робить все для мого добра й називала це «любов’ю». Та, на мій погляд, вона лише дбала про свій душевний спокій. Бо виходило, що любити когось означало зі сльозами на очах повчати його й сварити за кожну дрібницю. Якщо це і є любов, то краще не бути об’єктом любові й самому нікого не любити. Так мені думалося, але, звісно, я ніколи не висловлювався на цю тему вголос. Тому що, відповідно до однієї з маминих інструкцій, уже добре засвоєної, «занадто відверті слова ранять співрозмовника»
Натомість друг Юндже – Ґон, який майже з першого знайомства обіцяє Юндже просто урити, - цілковита протилежність. Він запальний, галасливий, неконтрольований – і страшенно емоційний, емпатійний.
Крізь Ґона Юндже має нагоду краще пізнати людей і людську натуру, а Ґон прагне навчитися в друга незворушності, беземоційності, яка йому, глибоко травмованому і самотньому, здається проявом найбільшої сили.
Зближаються, дружать, пізнають світ Юндже і Ґон на фоні усіх проблем і ситуацій, типових для тих самих корейських дорам про підлітків: шкільний булінг, трагічна втрата близьких, підліткові банди, суспільний тиск і надвисока роль репутації, прагнення здаватися нормальними.
Тому сюжет і не крутиться тільки навколо алекситимії Юндже, а містить і таку собі любовну лінію, і гостросюжетний, ледь не кримінальний екшн.
«Мигдаль» - це чудова весняно-літня історія, в якій є місце і незвичайному погляду на людськість, і динамічному сюжету, і яскравим протилежним персонажам, і терпкій меланхолійності, і дзвінкій надії на майбутнє.