«Ми були солдатами… і молодими» - книга, присвячена битві у долині Я-Дранґ, яка тривала з 14 по 18 листопада 1965 року. У підзаголовку сказано, що ця операція змінила хід війни. Справедливо сказати, що саме долина на узбережжях річки Я-Дранґ і попід схилами масиву Чу-Понґ – колиска тих самих глобальніших змін.

У книзі Гаролд Ґ. Мур, колишній командувач 1-го батальйону 7-го кавалерійського полку 3-ї бригади 1-ї кавалерійської (аеромобільної) бригади, а також Джозеф Л. Ґелловей, військовий репортер, що став свідком битви у зоні висадки "Ікс", детально розписують події чотирьох днів боїв і пропонують ширший контекст - як передумови, так і наслідки цієї знакової битви.

Битва у долині Я-Дранґ складалася з двох етапів: битва у зоні висадки «Ікс» і битва у зоні висадки «Олбані».

Гел Мур детально описує перебіг кожної з них: від моменту планування операції і до повернення військових на базу в Ан-Хе.

Для мене особисто саме це стало основним фактором, який сповільнював читання: як професійний військовий, автор послуговується багатьма специфічними термінами, які, хоч і роз’яснюються в примітках, та все ж ускладнюють розуміння. Мені також важко було уявити розташування військ в просторі, а мапи в кінці не дуже допомагали.

Втім, хоч відсутність релевантного військового досвіду ускладнює читання, та не відвертає від нього: за бажання, в усіх описаних наказах, діях та рішеннях можна розібратися.

Книга призначена в першу чергу для тих, хто дотичний до війська (належить до серії «Бібліотека командира») і в ній дійсно можна знайти корисні коментарі стосовно тактики й стратегії – так, як колись Я-Дранґ надав корисні знання обом сторонам конфлікту.

Битва у долині Я-Дранґ – це також перший бойовий досвід застосування аеромобільності.

До цього, розглядаючи потенційні бої на територіях, на яких не здатен оперувати наземний транспорт, американські військові запропонували формувати підрозділи, що пересуватимуться на гелікоптерах. Відтак, до Я-Дранґу батальйон Гела Мура відпрацьовував повітряно-штурмові дії на тренувальних базах.

Гел Мур багато описує дії своїх підлеглих, їхній героїзм, дух взаємодопомоги й навіть жертовності, який панував на полі бою. Він звернувся до своїх колишніх побратимів, пишучи цю книжку, і включив їхні цитати до тексту. В Додатках можна знайти списки загиблих і розділ, присвячений подальшій долі тих учасників битви, які вижили.

Мабуть, найбільш втішена я була, читаючи про командира роти «Браво» 2-го батальйону 7-го кавалерійського полку, капітана Мирона Дідурика. Уродженець Тернопільщини, пластун, який в дитинстві з сім’єю переїхав до штатів, відіграв у обох битвах важливу роль.

Один з останніх розділів – «Міністр армії США зі скорботою повідомляє» - розповідає про родини загиблих і пам’ять про них. Найбільш емоційний розділ, на якому я просто розридалася. Самі по собі спогади родин, що втратили найближчих, це вже важко; а це ж так сильно віддзеркалює нашу реальність.