“Память людей плинна, непевна - і в тому прокляття й дарунок їхній”.

Невеличка повість для підлітків, у якій переплелися давнина і сьогодення, пам'ять і забуття. Довкола героїв Різдвяна ніч, і розпач, і надія.

Я була попереджена. Так, я була попереджена іншими читачами, що сідаєш, аби проглянути кілька сторінок, - і вух! Ти вже занурений в історію.
Але я все рівно не була готовою, що це буде настільки інтенсивно. Що місцями забуватимеш, як дихати, як пектиме очі.

Так, ми дорослі, ми швидко зчитуємо значення татуювання, чому Імперський марш на рінгтоні, хто ті “розбійники”, - але ж зрозуміти, що буде далі, і побачити, як іде розповідь - це зовсім різні речі, еге ж? Саме так. Саме тому забуваєш, як дихати, саме тому печуть очі. І, звісно, не можна вгадати появу вигаданих істот, яких доводиться знищувати героям.

А ще у Музикантах є любов до котів і розуміння їхнього котячого єства.

Дбайливо відібрані епіграфи до розділів додають атмосферності і багатоголосості історії.


“— Де ми?
— Та ж не в Канзасі, — хмикнув Мавр. І вивалив язик від задоволення: — Завжди мріяв це сказати.”
(уіііііііііііііііііііііііі! Це просто уіііііііііііііііііііііііі! Бо хто з нас не мріяв це влучно сказати?)

Окрема подяка за ілюстрації Дмитра Кривоноса.