Можна сказати, що я вже прихильниця творчості пані Лаґерльоф. Мені щиро подобається її неквапний, але й не пустопорожній стиль оповіді, від якого огортає магічним туманом (навіть в автобіографічній історії), теплом від домашнього вогнища та ароматами свіжескошених трав шведської глибинки.


Авторка, у притаманний їй спосіб, написала власну автобіографію. Радше, історію свого родинного дому на хуторі у Швеції, що носить назву Морбакка. Тому оповідки в цій книзі сягають глибше в минуле, ніж народження Сельми. Ще дитиною вона чула багато історій про своїх дідусів і бабусь, тому наводила їх в книзі, присмачуючи магічністю, притаманною тим часам і в тих краях. Адже і від свого оточення вона чула ці історії в такому ж оформленні.

Цікаво як авторка подає свою біографію в книзі - ніби від третьої особи. Згадуючи себе просто як одну з доньок лейтинанта і пані Лаґерльоф.

Відносинам в родині між подружжям, та й між дітьми і татом можна позаздрити і в наш час, а не лише як на 19 століття. Звісно, через призму доньчиної любові, батьки Сельми точно були трішки прихорошені, більш олюднені і підняті на сімейний п'єдестал. Та якби й на третину це все було правдою - тато авторки був дійсно дбайливим батьком.

Отож, це буде зворушлива, щемка і дуже тепла історія роду Лаґерльоф, їх сімейного маєтку та дивовижної місцини, де він розташований. Щиро рекомендую для затишних вечірніх осінніх читань.

Шведську письменницю Сельму Лаґерльоф більшість з нас знає завдяки її казковій дитячій повісті "Подорож Нільса з дикими гусями". Особисто я читав цю історію і тепер думаю, чи могла б Сельма не стати письменницею, якби не її оточення, не її родина. Мабуть, що ні, і саме про родину Лаґерльоф ця книга. Втім, не тільки про родину, а ще й про Морбакку. Що ж то таке? Морбакка - це дім. Стара, але дуже атмосферна садиба, якою володіли (і, певно, володіють досі) покоління родини Лаґерльоф.

За часи свого існування від самої побудови Морбакка бачила безліч гостей і подій. І на сторінках цієї книги-спогаду ми зустрічаємо їх теж. "Морбакка" буквально складена з різних історій, як будинок з цеглинок, кожна з яких займає своє вагоме місце в загальній архітектурі. Тут і про голову сім'ї - бравого і трохи впертого жартівника, лейтенанта Лаґерльофа, і про його витончену дружину, і про тітоньку Лувісу, яка понад усе любила місцевий садок, і про саму Сельму та її братів і сестер, і навіть про їхню няню - Товсту Кайсу. І маю сказати, вся книжка пронизана затишком і теплом. Ми відкриваємо першу сторінку - і ніби потрапляємо в сам будинок скрипучими сходами, гуляємо коридорами, п'ємо каву в вітальні, де збирається імпровізований родинний хор, щоб заспівати пісень. Ба навіть запахи оживають, якщо докласти уяви - свіжомелена кава, садові квіти тітоньки Лувіси, тепле молоко, книги і тютюн. Кайф!

Дуже затишна, сповнена тепла і любові історія, з сумними і кумедними моментами, дуже справжня і життєва. Не очікуйте карколомних сюжетів, це просто мила книжка про людей, родину, друзів і життя, що йде плавно і спокійно