Бомбезне видання від Жоржа одразу притягує погляд своєю неймовірною обкладинкою. Якщо взяти її в руки і погортати, то наступне “вау” буде від ілюстрацій. Їх багато, вони дуже атмосферні, вони живі і це ще більше затягує у світ книги.
А світ книги непростий. Він сучасний і чарівний. У ньому біль підлітки від смерті матері, від почуття власної невидимості, незначущості, непотрібності. Чи це справжнє, чи уявне? Чи справді Марта не потрібна своєму батьку, якого дотепер бачила лічені рази? Чи справді вона нічого не значить для нього? Чи справді вона не потрібна нікому: тітці, яка доправила його до батька; батькові, який майже всі дні проводить на роботі; батьковій подружці, однокласникам, учителям? Що пов'язує Марту з цим місцем, з цим містом, з цим світом?
Місто, в яке приїздить Марта, поділене на “старе” і “нове”. І саме старе місце дає дівчині трохи втіхи, зачаровує її. Вона прагне дослідити його вулички, проте самій цього робити не можна, а батько лише обіцяє.
У певній мірі “заземлення” і втіху дівчинці приносить різдвяна іграшка, її улюблена, з якою Марта ніколи не розлучається. Вона носить її з собою, розмовляє, “прогулює” по підвіконнях. І через це втрапляє в халепу.
І через це знаходить шлях в інше місто, у Місто Тіней. У світі сьогодення воно лише казка, проте у якомусь химерному викривленні воно існує насправді. Там справді багато років (або навіть століть) панує холод, немає сонця. Там править Принцеса, донька короля-загарбника, що замкнувся у високій вежі і лише залізний півень може літати до нього за звісткою.
Місто Тіней химерне, похмуре, жорстоке. Але чи гірше воно за той світ, де в Марти померла мати і є одвічно заклопотаний батько, в якого є його Інге?
Розпач Марти, її біль, її самотність, її почуття - все це відчувається твоїм. Її раптове зближення з однокласником Даном, хлопцем, який також не “вписується” у світ однолітків - надія, яка теж розбивається. Правда ж? Чи ні? І чи дійсно треба робити вибір між Містом Тіней і містом, де є батько, і Дані, і його мама-художниця?
Може, я просто прихована підлітка, але… “Врешті-решт все на краще - навіть гірке і страшне”. І ти віриш кожному слову.