Деякі історії варто розповідати знову і знову, перевидавати, збагачувати новими сенсами, щоб майбутні покоління знали не тільки своїх сучасників, але і талановитих класиків. Тим паче, коли класика так актуально звучить в наші дні.

"Марко Проклятий" (або ж "Марко Пекельний") - дуже рідкісний і дуже красивий зразок української готичної літератури (готику у нас днем з вогнем треба шукати, а тут такий скарб в руки!). Автор повісті - Олекса Стороженко - розповідає про козака, який за життя так сильно нагрішив, що й навіть не знайшлося для нього місця в пеклі, і тепер мусить він спокутувати свої діяння на землі серед живих, проте, мученицькими шляхами. Що ж за гріхи скоїв Марко, спитаєте? Не скажу, бо буде спойлер. Стороженко показує нам, що і серед козаків могли бути (та й були, судячи з історичних джерел) далеко не святі люди. Щодо самого Марка скажу тільки, що сам персонаж дуже неоднозначний і дуже ексцентричний навіть для сучасної ліберальної людини. Він змушений, немов той Каїн скитатися світом, щоб полегшити тягар власної душі. Аж ось якось зустрічається з молодим козаком Кобзою, якому несподівано відкриває душу, бо, можливо, відчуває щось спільне між ними? Повість присвячена частині їхньої спільної подорожі, впродовж якої Марко відкривається і Кобзі, і нам з різних сторін, дозволяє самому Кобзі переосмислити деякі речі в своєму житті. Стороженко чудово показує нам інший бік козацтва, який не прославляє козака, але й не демонізує. Тобто, так, безумовно, за земного життя Марко зробив дуже багато поганих речей, але те, що він спокутує гріхи - це вже інший знак, який показує, що козак покаявся.

Оповідка складається з двох окремих частин, і сам Стороженко написав тільки першу. А от щодо другої цікаво: знаємо тільки те, що вона, певно, була написана вже після смерті Олекси невідомим автором (принаймні, в цій думці сходяться літературознавців, виходячи зі стилістики, яка дуже різниться). Незрозуміло, чи хотів Стороженко продовжувати повість, але, як на мене, друга частина трохи відірвана, бо повністю зосереджена на пригодах Кобзи, і до Марка має просто дотичність. Проте, варто відзначити, що мова в цій повісті дуже колоритна і жива, приправлена смачними полонізмами і суржиком. А окремо хочеться сказати про те, наскільки українська готика не поступається європейській ані атмосферою, ані засобами виразності. Похмуре відлуння і моторошне відчуття саспенса не відпустять вас з перших сторінок. Рекомендую!