Якщо чесно, то цю книгу взагалі не хочеться коментувати. Невимовний біль, агонія, розпач та безвихідь. Її неймовірно важко читати. Сама я її починала читати багато разів, кидаючи буквально після вступного слова, бо було настільки нестерпно читати, що аж дихати було неможливо.
«Маріуполь. Надія»- книжка Надії Сухорукової, журналістки з Маріуполя, яку повномасштабне вторгнення застало в рідному місті, в якому вона стала свідком того, як його та жителів Маріуполя нещадно вбивали. У книзі Надія Сухорукова розповідає про те, як вона виживала і вижила в блокадному місті, як виїжджала і що відчувала після того, як виїхала з Маріуполя, про людей, які назавжди лишились під завалами та руїнами, які також змогли вижить, які стали героями, не бажаючи або просто не усвідомлюючи, що стали ними.

«Усе буде добре, я помру не сьогодні»
«Я не розумію, як ми ще живі. Як це взагалі можливо?»
«І я почала їх плутати- сон і дійсність. Коли бомбили, я думала, що сплю і щоб прокинутись, мені треба померти. Щоб померти, треба вийти з підвалу надвір і зустрітися зі снарядом.»
«Я не вірила, що за маріупольським пеклом є інший світ. Я думала, що померла, просто ще не усвідомила цього.»
«Я вже не боялася смерті, я боялася збожеволіти.»
«Ми виборсалися з пекла, однак воно залишилося всередині нас.»
«У Маріуполі нас більше нема. І без Маріуполя теж нема. Ми вже не розуміємо, хто ми. Привиди з міста-примари?»

Я, як людина, яка мала ідентичний досвід із Надією Сухоруковою, можу сказать, що мої думки точнісінько співпадали з її. І, насправді, важко передати тодішні відчуття та почуття навіть цілою книгою. Це дуже важко обрамити в слова. Але думки, страшні і іноді такі сюрреалістичні для таких умов, пані Надія протранслювала прям вміло.
По написанню книги видно, що Надія Сухорукова журналістка: текст читається легко (зараз говоримо лише про те ЯК написано, а не про ЩО). Деякі думки повторюються неоднарозово, мені особисто це кидалось в очі, однак я не можу сказати, що це мінус, бо сама книжка- це щоденник пані Надії.
Також є документальний фільм «Маріуполь. Невтрачена надія», в основу якого лягли щоденники Надії Сухорукової.
Якщо ви колись хотіли прочитати цю книгу, але відкладаєте до тих часів, коли будете готові, повірте, ви ніколи не будете готові. Неможливо якось на неї налаштувались, чи «мати настрій». Її не хочеться читати. Але вона варта бути прочитаною. Бо такі наші реалії.