Малон умирає. Самюель Бекет

У другому романі неофіційної Бекетівської трилогії старий Малон веде внутрішній монолог про своє життя, очікуючи на смерть. Прикутий до ліжка, він вигадує і пригадує історії, в яких межа між реальністю і вигадкою — розмита, а персонажі — фрагментарні. Бекет відкидає традиційну сюжетну оповідь, щоб показати неможливість досягнути будь-якої мети, пишучи й розповідаючи історії.

«За літературні твори, які в нових формах прози і драматургії сягають вершин у зображенні поневірянь сучасної людини» — так 1969 року Шведська академія оцінила літературний талант Самюеля Бекета і дала йому Нобелівську премії з літератури.

Популярність Бекетові принесли здебільшого драматичні твори, однак академія згадала і прозу. А вершиною прозового доробку Бекета вважають таку собі неофіційну трилогію. Перші два романи вийшли у повоєнній Франції 1951 року, а останній — 1953.

В усіх трьох романах трилогії — «Молой», «Малон умирає», «Несказанний» — Бекет у своєму абсурдистському стилі показує обмеженість мови і безмежні можливості письма. Ці твори не мають сюжету в класичному розумінні. Вони фрагментарні й крихкі, як і сама людина, загрожена не тільки зовнішніми обставинами, а й власним внутрішнім світом. Його персонажі проходять розпад моральний і фізичний, проживають кризу ідентичності, переходячи з роману в роман і зі стану в стан, змінюючись і зливаючись.