Маленький принц. Антуан де Сент-Екзюпері

Маю переконання, що «Маленького принца» треба іменувати енциклопедією людських цінностей.
Для мене, як і для багатьох, герой повісті уособлює дитинство. Змалку ми жили у власних вигаданих світах, де були дракони, супергерої, чарівні феї; будували уявні замки та боролися з невідомим; вчилися слідкувати за чистотою навколо («вранці встав, причепурився – і гайда чепурити свою планету»); уперше відчували закоханість, яка тут показана доволі по-дорослому («ніколи не треба слухати, що кажуть квіти. Ними треба просто милуватися і дихати їхнім чаром. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів нею тішитись…»); бачили прекрасне світу цього навіть у печалі («знаєш… коли стає дуже сумно, приємно дивитись, як заходить сонце»)... Водночас спостерігали за життям дорослих, яке здавалося таким незрозумілим, далеким, наче й вони перебувають на власних недосяжних планетах зі своїми одвічними проблемами, клопотами, часто шкідливими звичками, цифрами, меркантилізмом, егоїзмом, акцентуванням на одязі чи загальноприйнятих нормах. Перераховане в останньому реченні більше нагадує трясовину, а не буття. Часто саме через них багатьом доводилося відмовлятися від мрії. Наприклад, стати художником, як у автора повісті. Усе тому, що орієнтуються назовні. А є стільки незбагненного всередині, як-от загадкова «країна сліз».
Це красиве видання тішить читача не лиш багатством сенсів, а й розкішним візуальним оформленням від пана Єрка. Чудова книга, яка обов’язково має бути на полиці книголюба.

Книга чудова)Дитина у захваті!