Згадуючи «Майстра корабля» я думаю, що це найгарніший текст, який я останнім часом читала. Найромантичніший (у контексті як стилю, так і теми), найщиріший, найдоладніший. Те, що оповідає Юрій Яновський і як – не просто книжка, а цілий досвід.

Це також твір глобального значення для української літератури й культури, адже Юрій Яновський фіксує спогади про свою молодість на Одеській кіностудії, а разом з тим пише один з найжиттєствердніших романів початку 20 століття.

«Майстер корабля» – це спогади, записані вже літнім То-Ма-Кі («Товаришем Майстром Кіно»), про його роботу на кіностудії в одному портовому місті (ми знаємо, що йдеться про Одесу, хоча в тексті це просто Місто), зокрема про підготовку до зйомок одного конкретного фільму.

То-Ма-Кі в історії не один: близькими його супутниками є:
Сев – режисер, чия попередня картина провалилася (прототипом був Олександр Довженко);
Тайах – балерина, у яку закохуються То-Ма-Кі й Сев;
Богдан – матрос, яких бував у далеких краях, переживав кораблетрощі, війни і замахи, аж поки його не врятували від потоплення головні герої.

Отже одна з центральних сюжетних ліній – стосунки То-Ма-Кі, Сева і Тайах: чоловіки закохані в неї, а вона кохає їх обох «однаково», хоча зрештою в її поведінці вони вгадують і пристрасне захоплення Богданом.

Нехай в описі цей любовний трикутник (чи вже квадрат) здається складним і нелогічним, та в «Майстрі корабля» стосунки між закоханими персонажами важать хіба в контексті їхньої відданості цьому коханню і ніколи не більше за саме кохання як таке.

Одночасно з тим є ще одна сюжетна лінія – робота над фільмом, який Сев і То-Ма-Кі бажають створити на основі життєвої історії Богдана. Вони зустрічаються у підпільному кабаку, щоб обговорити сюжет, планують зйомки в морі, врешті-решт наважуються перебудувати старий дубок (це такий вітрильно-гребний рибальський човен) на потрібний для стрічки корабель.

Перебудова цього дубка – взагалі окрема магія роману. Над ним працюватиме Професор – керівник мистецької частини кіностудії, прототипом якого став Василь Кричевський.

У «Майстрі корабля» є цілий уривок тексту, де Професор пише інструкції до перебудови дубка, але починаються вони розповіддю про правильний вибір дерева. Я ще в житті не читала такого гарного тексту про дерева, що стануть деревиною для палуби, кіля, мачт… Саме ці абзаци такі красиві і сповнені глибокого розуміння, що зачаровують і відбирають дар мови.

У сюжеті не обійдеться й без навколо-кримінальної інтриги: якось вночі хтось з ножем нападає на То-Ма-Кі, ранить його і Богдана, який спішить на порятунок. Може, це Сев, так само закоханий у Тайах? Ще пізніше, коли новий корабель для зйомок вже готовий, хтось планує його спалити…

Оскільки весь роман поданий у форматі мемуарів, до життя молодих персонажів домішані рефлексії вже літнього То-Ма-Кі, а також коментарі його дорослих синів. Це все – поле для філософії, такої зрілої, аж не віриться, що «Майстра корабля» Юрій Яновський написав у двадцять п’ять років.

Читаючи роман, неможливо не закохатися.
Закохатися у море, наприклад, або у характер головного героя, у кіно й зйомки, врешті решт закохатися у саму закоханість.

Неможливо не закохатися у сам текст – хотілося перечитувати, виділяти, запам’ятовувати кожну фразу (особливо той розділ про дерева і деревину для корабля). Це якась справжня магія слів.

«Майстра корабля» раджу всім і раджу обов’язково!